Roni Kotwas

книжки та авторські історії

Налаштування читання

Місце читання та налаштування зберігаються в цьому браузері.

Розділ 10

Килина не зрозуміла, як опинилася в його ліжку.
Ні, не так. Вона розгубилася, напевно, сильніше, ніж зазвичай.
Білий дракон цілував її руку, терся об неї обличчям. А вона застигла, не розуміючи, кліпаючи очима.
Це що? Зізнання?
Щось зі стрімким падінням гупнуло прямо від горла до пʼят.
Вона отримала зізнання. Нехай у вигляді звинувачень, але зізнання.
Те, про що вона тихо мріяла, дивлячись на закохані пари, які гралися біля ріки. Вона отримала увагу, таку саму, як у тих милих дівчат, яким заздрила.
Вона отримала це від дракона! Від істоти, яка не була людиною, від істоти, яка лякала звичайних людей своєю величчю.
— Килино…
Він тихо покликав її, усе ще стоячи на колінах.
— Будь ласка, не мовчи. Дозволь мені отримати хоч щось у відповідь на мої почуття, прошу.
Килина розтулила вуста, але не знайшла, що сказати. Вона не вірила ні очам, ні вухам. Усе, що зараз відбувалося, було не просто шоком, а справжньою бурею емоцій, які раніше не торкалися серця Кожумʼяки.
Перл чув, як швидко забилося її серце і як зазвичай тверда рука обмʼякла від його поцілунку.
Недовго думаючи, він встав, потягнув її на себе за одяг, змусивши нахилитися.
Тепер її обличчя було зовсім близько. Він дивився у світло-карі очі, потім перевів погляд на вуста.
Потягнувши за одяг ще трохи, він обережно торкнувся їх своїми.
Вона піддалася.
Піддалася, коли він потягнув її до себе, піддалася, розслабивши вуста.
Його губи були приємними, мʼякими, від цього очі дівчини самі заплющувалися.
Він повільно рухав губами, змусивши дівчину зробити те саме. Мʼязи щелепи розслабилися.
Килина несподівано різко розплющила очі, коли зрозуміла, що язик Перла пробрався їй до рота й почав погладжувати її власний язик.
Це було дивно, але приємно.
Вона відчула, як унизу живота щось потягнуло.
Ні, нічого не боліло.
Просто здавалося, що те, що раніше звивалося десь у районі грудей, перетекло нижче й тепер почало робити те саме там.
Їй здалося, що це приємне відчуття кудись утече, тому вона поклала руку йому на плече й подалася вперед. Між ними зовсім не залишилося простору.
Перл відпустив її одяг, поклав одну руку їй на талію, а другою торкнувся щоки.
Обличчя Килини палало, ноги стали ватними, а низ живота ні на мить не заспокоювався.
Перл злегка натиснув пальцями на талію й зробив кілька кроків назад, потягнувши її таким чином за собою. Коли він уперся в ліжко, обережно змусив її впасти на перини, злегка штовхнувши.
Вона не пручалася.
Килина навіть йойкнути не встигла — Перл уже був над нею. Ніжний поцілунок став глибшим, язик — зухвалішим, він навіть легенько вкусив її за нижню губу.
Ні! Чекайте, що коїться?
Вона вперлася рукою йому в груди.
Дракон одразу прибрав руку, відірвався від поцілунку й почав цілувати кожен її пальчик.
— Ти боїшся? Не хвилюйся, я не буду тебе їсти. Ну, може, трохи.
Його золоті очі блиснули. Він висунув язика й облизав її пальчики.
Серце сіпнулося так сильно, що Килина ледь не підскочила на ноги.
Що за чортівня? Що він робить? Я боюся?
Ні.
Просто цей придурок ставить мене в дурне становище!
Вона відчула якийсь дискомфорт, але не від відрази, а від сорому.
Боже, ці руки змалечку робили важку, брудну роботу, а він лиже їх так, наче це найкращий смаколик у світі.
— Перестань… — видавила вона із себе.
— Чого б це?
— Це жахливо, мені не подобається, — останні слова прозвучали ще тихіше.
Перл здивовано підняв білі брови, на секунду затримавши на ній погляд.
Обличчя розчервонілося від ніяковості, дихання збилося, а перли, які тримали її коротке волосся в акуратній укладці, розсипалися по постелі.
Вона не виглядала як зухвала Кожумʼяка, у якої вічно морщиться лоб. Ця гарна велика жінка, яка одним ударом могла б запросто все це зупинити, розмазавши його по стінці, зараз безпорадно лежала під ним на його ліжку.
Він усміхнувся, простягнув руку, погладив пальцями її щоку, зачепивши вуста.
— Ти брешеш мені чи собі? Чи, може, я повинен довести, що тобі подобається? У такому разі, Кожумʼяко, ти не залишиш мені вибору, адже мені це подобається, і я цього хотів.
Що він збирається робити?!
Килина завмерла. У голову полізли думки, що зараз він зробить щось ще більш непристойне. Вона колись бачила, як пʼяний чоловік із її села лапав молоду дівчину. Від цієї думки стало моторошно.
Вона все ще не боялася Перла, але тіло машинально напружилося.
Перл не був дурнем. Він одразу це відчув, до того ж підозрював, що Килина ніколи раніше не була настільки близькою з чоловіком.
Він зітхнув і стягнув із плечей білий халат, оголюючи торс. Недовго думаючи, взяв її руку й поклав собі на груди.
Килина хотіла забрати руку, але Перл наполегливо притиснув її долоню до свого тіла.
Такого вона не очікувала.
За весь цей час вона бачила його лише в дорогих вбраннях, але бачити його тіло, а тим паче торкатися…
Перл злегка повів її рукою по рельєфах свого тіла.
Як для свого зросту та худорлявої статури, він мав атлетичний вигляд: гарні форми грудної клітки, чітко окреслені дельтоподібні мʼязи плечей, виражений черевний прес. Вузька талія та широкі плечі надавали торсу конусоподібної форми.
Шкіра щільно прилягала до мʼязів, через що рельєфи і вени були чітко помітні. Бліда, майже біла шкіра була приємною на дотик, хоча подекуди пальці натрапляли на старі рубці від шрамів.
Усе ж він був прекрасний.
Вона й не помітила, як Перл уже давно відпустив її руку, дозволяючи пальцям дівчини вільно гуляти по його тілу.
Килина провела пальцем по доріжці білого волосся, що росло вниз від пупка.
Перл усміхнувся.
— Хочеш досліджувати далі?
Килина прибрала руку.
— Ти щось там збирався мені доводити, — буркнула вона.
— Дійсно. Але на це мені потрібен твій дозвіл.
Кожумʼяка подивилася йому в очі та коротко кивнула.
Це буде чесно. Якщо вона мацала його голий торс, то й він може. Тим паче що нічого такого там немає.
Сам Перл думав інакше.
Він не став тягнути за пояс сукні. Ні.
Він жадібно провів пальцем по боковому шву. Нитки, які тримали тканину між собою, почали змінювати свою структуру, буквально плавлячись і розпорюючи сукню.
Коли Килина зрозуміла, що сукня вже не тримає форми, а просто лежить на ній тканиною, Перл потягнув за низ спідниці й відкинув сукню на підлогу, повністю оголивши дівчину.
Килина спробувала прикритися руками, але дракон не дав їй цього зробити.
Тепер він водив пальцями по її тілу, уважно розглядаючи його.
Міцна статура, сильні мʼязисті руки, широкі стегна, масивні ноги.
Дідько, як же він хотів, щоб вона розчавила його своїм прекрасним тілом.
Він зачепив пальцями соски на грудях, і дівчина несподівано для себе застогнала.
Перл зупинився.
А потім повернувся до них знову, уже зосереджуючись не лише на дотиках, а й на легких пощипуваннях.
Килина спробувала сильніше стулити вуста, аби нічого подібного більше не сталося, але Перл не збирався їй цього дарувати.
Він припав до грудей устами. Спочатку обережно, а потім поступово нарощував інтенсивність, пестячи соски язиком і злегка потягуючи їх губами на себе.
Це було так приємно й незвично, що стримувати стогін вона більше не могла.
Перл припинив і підняв на неї погляд.
— І цього разу скажеш, що не подобається?
Килина нічого не відповіла. Вона не хотіла, щоб він зупинявся.
Лише злегка похитала головою, а потім сама потягнулася до його губ. У цей поцілунок вона вклала не тільки сміливість, а й усе, чого встигла сьогодні навчитися.
Відірвавшись від поцілунку, вона тихо промовила:
— Подобається.
Дракон не дав їй сказати щось іще. Він знову втягнув її в поцілунок, а сам продовжив рукою ковзати по тілу. Пальці спустилися нижче, пробралися крізь волоски до великих статевих губ і обережно розсунули їх.
Перл одразу відчув, наскільки сильно її тіло вже відгукнулося на ласки, адже пальці стали мокрими.
Килина сіпнулася.
— Що ти робиш?
Перл на це знайшов потрібний йому горбик та злегка помасажував пальцем.
Кожумʼяка вигнулася зі стогоном, що вирвався з її вуст.
— Я тобі дещо покажу, а ти вже сама скажеш, чи готова піти далі, — майже пошепки проговорив Перл.
Він повільно встав біля краю ліжка та повністю зняв із себе халат, оголюючи тіло.
Килина сіла на край ліжка, аби добре його роздивитися, і те, що вона побачила, неабияк здивувало її. Орган Перла не був схожий на те, що описували заміжні дівчата з її села. Він мав видовжену, роздвоєну форму, був усипаний маленькими мʼякими шипами вздовж усього члена, з двома рожевими голівками, на кінцях яких знаходилися отвори, з яких капала якась прозора густа рідина.
— Я знаю, що в людських чоловіків такого немає.
Килина глянула йому в очі. Вона не знала, що на це відповісти, адже навіть людського чоловічого органа ніколи не бачила.
— Це має увійти всередину, так?
Перл кивнув.
— Буде боляче?
— Якщо ти цнотлива, то трохи, але я постараюся бути делікатнішим.
— Добре.
Килина лягла назад на спину та якомога ширше розвела стегна.
Перл на секунду здивовано завмер, але швидко прийшов до тями. Підійшовши впритул до неї, він узяв свого прутня в руку та обережно провів голівками по змоклих складочках.Схоже, навіть він не очікував, що вона погодиться так просто.
— Якщо щось буде не так — скажи, — тихо промовив він.
Килина коротко кивнула.
Перл штовхнув одну з голівок, зануривши її всередину.
Дівчина пискнула. Дивне відчуття легкого дискомфорту та чогось приємного розлилося по тілу.
Перл прилаштував і другу голівку та так само обережно проштовхнув її всередину. Завмерши, він дав Килині час, аби та звикла, а потім проштовхнув свого прутня глибше.
Спочатку було незвично. Потім трохи боляче. Вона різко вчепилася пальцями в постіль, і Перл одразу зупинився.
— Усе добре?
— Не знаю, — чесно видихнула вона. — Продовжуй повільніше.
Він послухався.
Перл почав повільно рухати стегнами, проштовхуючи свій орган то вперед, то назад, задоволено прикриваючи очі та масажуючи рукою груди дівчини.
Незрозумілі відчуття розливалися тілом насолодою, від чого з уст Кожумʼяки виривалися стогони. Їй було так приємно, як ніколи в житті. Вона хотіла, аби він проштовхував його якомога глибше, тому обвила його талію своїми ногами.
Перл ледь не гарчав від задоволення, роблячи поштовхи інтенсивнішими. Усередині було волого й тісно, через що дві голівки не тільки ковзали, а й терлися одна об одну.
Рука Перла стиснула груди, поштовхи супроводжувалися хлюпанням та легенькими звуками плескання.
— Перл! — вирвалося разом зі стогоном.
Член, пульсуючи, зайшов глибше, голівки вперлися в стінки, випускаючи густе сімʼя. Дракон вигнувся, видавши довгий стогін.
У Килини запаморочилося в голові, по тілу пройшли дрижаки. Десь там, усередині, вона відчувала, як її власне нутро пульсує разом із його прутнем. Це було настільки приємно й прекрасно, що їй не вистачило б слів, аби це описати.
Перл повільно дістав член. З піхви маленькою цівкою повільно стікала сперма.
Дракон похитнувся, а потім без сил упав на тіло Кожумʼяки, таке ж гаряче й мокре від поту, як і його власне.
Дівчина чула, як шалено бʼється його серце і як важко він дихає. Вона й сама не мала сил, аби підвестися.
Вони пролежали так кілька хвилин, перш ніж Килина змогла перевернути Перла на ліжко, а сама, загорнувшись у ковдру, пішла до умивальної кімнати.
Килина зачинила за собою двері умивальної кімнати й одразу притулилася до них спиною.
Щоки палали так, ніби вона щойно просиділа пів дня біля розпеченої печі.
— Дурепа… — тихо пробурмотіла вона собі під ніс.
Ноги все ще були ватними, а тіло дивно нагадувало про те, що сталося буквально кілька хвилин тому.
Що вона взагалі наробила?
Прийшла сюди з пирогом. З планом. З дуже конкретним планом!
Приспати дракона, знайти вихід, розібратися, як вивести жінок.
А натомість…
Килина прикрила обличчя долонями.
— Ой, Боже…
Перед очима одразу постав Перл. Його руки. Губи. Те, як він дивився на неї.
— Та припини! — прошипіла вона сама на себе.
Наче від того, що вона наказала власній голові мовчати, спогади мали кудись подітися.
Не поділися.
Килина відірвалася від дверей і підійшла до великого камʼяного умивальника. Зачерпнула холодної води й кілька разів хлюпнула собі в обличчя.
Трохи допомогло.
Принаймні тепер вона могла думати.
Ну… майже.
Вона привела себе до ладу настільки добре, наскільки могла. Вмилася, розчесала пальцями коротке волосся, прибрала те, що залишилося від зачіски, і ще раз уважно подивилася на себе у відполіровану металеву пластину, яка тут заміняла дзеркало.
Вигляд у неї був жахливий.
Розчервонілася. Волосся стирчить у різні боки.
Сукня лишилася в кімнаті Перла, та й навіть якби вона захотіла її вдягнути, після того, що дракон зробив зі швом, та вже навряд чи трималася б на ній як слід.
Килина почала оглядатися.
На невисокій лаві біля стіни лежало кілька акуратно складених речей Перла. Серед них Килина помітила біле верхнє вбрання — широке, із запахом на грудях, довгими рукавами й поясом. Щось подібне Перл іноді носив поверх нижнього одягу, тільки це було простішим, без вишивки й коштовностей.
Килина розгорнула його й приміряла на себе.
— Ну, вибору все одно немає.
На Перлі воно мало бути довгим, майже до щиколоток. На Килині ж, яка була значно вищою, край ледве доходив нижче колін. Рукави теж виявилися закороткими, відкриваючи запʼястя й частину передпліч.
Зате в плечах і грудях тканини вистачало.
Килина запахнула поли одна на одну й туго затягнула широкий пояс.
Виглядала вона дивно: ніби велетенська Кожумʼяка вирішила вкрасти драконячий одяг.
Але принаймні була вдягнена.
Головне тепер — вийти звідси так, ніби нічого надзвичайного не сталося.Ніби вона не прийшла сюди присипляти дракона.Ніби не опинилася з ним у ліжку.
Ніби…
Килина завмерла.
Пиріг.
Усередині все похололо.
Вона різко повернулася до дверей і мало не перечепилася через власні ноги, різко відчинила двері і завмерла.
Перл стояв біля столу абсолютно голий.Схоже, його це анітрохи не хвилювало.Однією рукою він спокійно тримав тарілку, а другою виделкою відрізав собі шматок пирога із суницями.
Того самого пирога.
Килина мовчки дивилася, як він поклав шматок до рота.
Перл задоволено прикрив очі.
— Мм…
Килина не ворухнулася, навіть не дихала.
Він проковтнув.
Потім відрізав ще.
Очі Килини повільно опустилися на пиріг, на виделку, на Перла.
Сказати?
Треба просто сказати.
«Не їж».
Два слова.
Усього два.
Перл тим часом спокійно взяв другий шматок.
— Ти мала рацію, — сказав він, навіть не помітивши її стану. — Із суницею значно смачніше, ніж я очікував.
Килина стиснула пальці на поясі халата.
Горло пересохло.
Другий шматок теж зник у нього в роті.
Вона промовчала.
Перл спокійно зʼїв половину. Відклавши тарілку з виделкою, він глянув на Кожумʼяку, оцінюючи її вигляд із ніг до голови. Його явно потішило те, що вона вбралася в його одяг.
— Тобі личить, — усміхнувся він і попрямував до умивальні.
Килина відійшла вбік, мовчки пропускаючи його.
Він повернувся через кілька хвилин уже вмитий та одягнений, із гребенем у руці.
— Допоможеш? — спитав він, вмостившись на подушках і простягнувши його дівчині.
Килина кивнула, взяла гребінь і, вмостившись позаду нього, почала акуратно розчісувати його довге біле волосся, яке трохи заплуталося біля рогів.
Вона повільно розплутувала його волосся, аж поки не зрозуміла, що Перл сперся на неї спиною та заснув.
Килина завмерла з гребенем у руці.
Спочатку їй здалося, що Перл просто заплющив очі. Він і до цього виглядав втомленим, та й після всього, що сталося…Але за кілька митей його дихання стало рівним і глибоким.
Він заснув.
Килина повільно опустила гребінь.
От і все.
Саме цього вона й хотіла.
Саме заради цього пекла той клятий пиріг, крала сон-траву, просила Шааса відвести Шу-Шу, ховала план під одягом.
Треба було радіти.
Натомість усередині все неприємно стиснулося.
Перл спав, притулившись до неї спиною, абсолютно спокійний, наче й гадки не мав, що вона весь вечір збиралася його обдурити.
Килина опустила погляд на його біле волосся.
— Ну й дурепа ж ти… — прошепотіла вона.
Тільки незрозуміло, до кого саме зверталася.
Вона могла залишитися.Просто нічого не робити.
Уранці Перл прокинеться, а вона скаже, що він заснув від утоми. Пиріг уже зʼїдений. Ніхто нічого не дізнається.
І все залишиться так, як є.
Килина стиснула губи.
А жінки?
Всеслава, якою б нестерпною вона не була, Марʼяна, Станіслава, Лукерія, Світозара, Ружена?Вони все одно залишаться тут.І Гематит нікуди не зникне.
Перл обіцяв їх відпустити, якщо хоча б одна почує його пісню.Але Килина вже знала відповідь. Тільки не сказала йому.
Від цієї думки стало ще гірше.
Якщо вона скаже — що тоді?Він відпустить усіх?А її?Чи скаже, що нарешті знайшов ту саму жінку й тепер вона повинна залишитися?
Перл не був чудовиськом.
Після сьогоднішнього вона вже не могла навіть подумки назвати його таким.
Але це нічого не змінювало, він усе ще тримав людей у храмі, усе ще колись віддавав жінок власному братові.І він усе ще був драконом, який вирішував чужу долю так, ніби мав на це право.
Килина заплющила очі.
Все вийшло по-дурному.
Настільки по-дурному, що гірше вже, мабуть, і не можна було.Але іншого такого шансу в неї може більше не бути.
Вона обережно взяла Перла за плечі.
— Вибач.
Він навіть не ворухнувся.
Килина повільно відсунулася, підтримуючи його, щоб той не впав, а потім підхопила дракона під руки й поклала на подушки.
Легкий.
Як завжди.
Вона накрила його ковдрою майже машинально, а тоді ще кілька секунд стояла поруч.
На обличчі Перла не було ні звичної усмішки, ні зверхності, ні тієї дивної мʼякості, з якою він сьогодні дивився на неї.
Просто спав.
Килина відвернулася.Не дивитися…
Бо якщо буде дивитися ще трохи — нікуди не піде.
На підлозі біля ліжка лежали рештки її сукні.Килина присіла й почала перебирати тканину.
— Тільки б…
Пальці натрапили на пояс.
Вцілів.
Вона швидко розгорнула його й витягла складений кілька разів аркуш.План храму був трохи помʼятий, один край порвався, але основна частина залишилася цілою.
Килина видихнула.
— Добре.
Вона розгорнула його на коліні.
Її кімната, кімнати дівчат, сад, бібліотека, покої Перла.І далі…Той самий вихід.
Килина ще раз перевірила напрямок, склала лист і сховала за пояс чужого білого вбрання.Потім підійшла до дверей.Поклала руку на ручку та озирнулася.
Перл спав.
— Я повернуся, — тихо сказала вона.
І сама не зрозуміла, навіщо це сказала.
Двері зачинилися майже беззвучно.
У коридорі було тихо, Килина завмерла, прислухаючись.
Ні кроків.
Ні шипіння.
Ні дитячих голосів.
Шаас справді постарався.
Вона повільно рушила вперед.Босими ногами було легше ступати по холодному каменю, не видаючи звуку. Чужий одяг трохи заважав — поділ був коротшим, ніж їй хотілося, а широкі рукави доводилося час від часу притримувати.
На кожному повороті Килина зупинялася.
Виглядала, прислухалася й тільки тоді йшла далі.
Один коридор, другий, сходи що вели вниз і знову коридор.
Килина дістала план і швидко звірилася.
Правильно, треба ще трохи пройти.
Вона вже хотіла йти далі, коли знайоме зображення на стіні змусило її сповільнитися.
Фреска.
Та сама, над якою працював Перл.
Килина підійшла ближче.
Тепер вона могла роздивитися її спокійно, без його присутності. Фарби ще подекуди здавалися свіжішими за решту стародавнього розпису. Старі лінії переходили в нові майже непомітно. Перл не просто домальовував стіну — він продовжував чужу роботу так, ніби боявся порушити те, що було створено задовго до нього.
Килина провела поглядом уздовж малюнка: Дракони, люди, сади та дивні будівлі.Місцями — написи, яких вона все ще не могла прочитати без словника.
Її погляд ковзнув далі,вона насупилася.
Наступна ділянка стіни була порожня.Зовсім.
Килина зробила кілька кроків.
Ще одна.Теж порожня.Далі старий розпис знову починався.
Вона зупинилася посеред коридору.
Дивно.
У храмі майже кожна велика стіна щось розповідала. Якісь історії, битви чи легенди про Сапфіру.
А тут — чистий камінь.
Килина підійшла ближче й торкнулася долонею поверхні. Гладка…Наче тут просто ніколи нічого не малювали.
Вона глянула на план.Потім на стіну.Ще раз на план.Чомусь саме за цією порожньою ділянкою починалася частина храму, якої вона майже не знала.Килина повільно прибрала руку.
— Цікаво…
Але часу роздивлятися не було.
Вихід був далі.
Вона сховала план назад за пояс і рушила вперед, хоча тепер раз у раз озиралася на порожні стіни.
Дуже скоро стіна закінчилася величезною дірою, яка вела вглиб неосвітленої печери. Це неабияк здивувало дівчину, адже тут мали бути коридор і кілька кімнат.
Вона підібрала якийсь кристал із підлоги та невпевнено зайшла в печеру. Навколо було лише каміння й нічого, окрім тиші.
Кожумʼяка витягнула руку з кристалом уперед, аби той освітлював їй шлях. Чим далі вона йшла, тим тьмянішим він ставав, аж поки зовсім не згас.
Килина зупинилася.
На мить її огорнула паніка.
Вона вперлася руками в нерівну камʼяну стіну й, намацуючи ногами підлогу, повільно рушила вперед.
Не можна здаватися.
Вона так далеко зайшла, що повертатися назад було б безглуздо.
Килина повільно рухалася далі, майже навпомацки.Час від часу під ногою траплявся камінь, і тоді вона завмирала, боячись, що наступний крок виявиться останнім. У темряві навіть власне дихання здавалося занадто гучним.Стіна то віддалялася, то знову опинялася під долонею.
В якийсь момент Килина взагалі перестала розуміти, чи йде вперед, чи кружляє на місці.
— Та щоб тебе…
Вона зупинилася, притулившись плечем до холодного каменю.
Може, повернутися?
Ні.
Якщо вона вже зайшла сюди, то мусить хоча б зрозуміти, куди веде цей прохід.
Килина рушила далі.Ще кілька десятків кроків, потім ще.
Раптом попереду щось змінилося.
Спочатку Килині здалося, що очі просто звикли до темряви, але ні.
Десь далеко попереду справді жевріло світло.Тьмяне, холодне, сірувате.
Килина випросталася.Вона рушила вперед уже швидше.Світла ставало дедалі більше, а за кілька кроків до нього домішався свіжий холодний вітер.
Килина мало не засміялася.
— Знайшла…
Вона прискорила крок і вийшла з печери.
Над горами тільки починався ранок.
Небо на сході поволі світлішало: темна синява переходила в холодний блакитний, а біля самого обрію вже проступала тонка рожева смуга.
Килина вдихнула свіже повітря на повні груди.
А потім подивилася вниз, і вся радість миттєво зникла.
Перед нею не було дороги, ні було стежки, ні навіть нормального спуску.Килина стояла біля величезного отвору в скелі, високо над землею. Далеко внизу простягалися ліси, схили й каміння. Настільки далеко, що дерева здавалися маленькими паростками.
Килина повільно підійшла до самого краю, холодний вітер ударив в лице.
Вона подивилася вниз і одразу відступила.
— Ні…
Це був той вхід, який вона шукала коли тільки прийшла до гори.Вхід для драконів, для тих, у кого були крила.
Килина ще раз глянула вниз, жодних сходів чи стежки, жодного виступу, яким можна було б спуститися.Тільки майже прямовисна скеля.
Вона витягнула план, розгорнувши його тремтячими пальцями.
Ось.
Коридор, кімнати, вихід.Усе було правильно.Тільки на старому плані ніхто не намалював, що за цим виходом — не дорога а прірва.
Килина повільно опустила руки.Стільки часу…Стільки ризику, сон-трава, брехня, пиріг, Перл…
Усе заради цього?
Щоб знайти вихід, яким вона не могла скористатися?
— Та ви знущаєтесь…
Голос зірвався.
Килина сіла прямо на холодний камінь біля входу.
Вона дивилася вперед, але вже майже нічого не бачила. Тільки ліси, гори та небо.
Свобода була просто перед нею.Можна було бачити її.І водночас вона була недосяжною.
До землі — сотні метрів.
Без крил сюди можна було прийти, а от піти — ні.
Килина стиснула план у руці.Хотілося розірвати його, кинути вниз, закричати. Та вона не зробила нічого.Просто сиділа.Вперше за довгий час вона справді не знала, що робити далі.
Повернутися до Перла?
Вдавати, що нічого не сталося?
Розповісти жінкам, що знайшла вихід, яким вони не можуть скористатися?
Сказати їм, що весь її план виявився дурницею?
Килина опустила голову.Неймовірна безвихідь стискала груди сильніше, ніж страх.
Вихід був.Ось він!Просто для неї він нічого не означав.
За спиною почувся плескіт поодиноких аплодисментів.
Килина озирнулася й від переляку відчула, як серце ледь не впало з грудей до пʼят.
Позаду неї стояв Перл.
Він дивився на неї з незадоволеним виразом обличчя, повільно плескаючи в долоні. Потім наблизився до виходу, театрально зобразив здивування й глянув униз.
— Це ж треба! Доволі високо!
Килина встала на ноги, нервово спостерігаючи за ним.
— Ти ж спав… — тихо промовила вона.
Погляд дракона наповнився холодом.
— Ти розрахувала дозу на людину, а я дракон.
— Перле… звідси немає виходу, правда?
Він повільно підійшов ближче.
— Є. Тільки його немає на плані, який ти вкрала в бібліотеці. Власне, як і на будь-яких інших планах.
— Як ти дізнався?
— Та так… Зрозумів ще тоді, коли ти прийшла до мене з Шу-Шу. Ти ніколи не була у великих купальнях, але добре знала, де вони знаходяться. Ці купальні були побудовані ще за мого діда, і більше на жодному плані їх немає.
Він кинув погляд на зімʼятий папірець у неї в руці.
— Мені було цікаво, як далеко ти зайдеш. Не думав, що донька Кожумʼяки заради своїх цілей буде готова навіть цноту віддати.
— Ні! Все не так!
— Не так? Тобто ти хочеш сказати, що не брехала?
— Ні! Тобто… — Килина запнулася. Їй і справді нічого було на це сказати. Вона брехала йому й добре про це знала. Але хіба вона брехала йому, коли віддавалася цієї ночі?
— Я так і думав…
— Перле, послухай! — Килина кинулася до нього, щоб схопити за руку.
Зараз! Вона має розказати йому зараз!
Але в ту ж мить відсахнулася від нього, адже між ними буквально зʼявилася вогняна стіна, яку Перл начаклував.
— Замовкни! Я більше не збираюся тебе слухати!
Він клацнув пальцями, і тіло Килини обвила лоза з диму. Наче справжня мотузка, вона знерухомила дівчину й закрила їй рота.
Килина впала на підлогу.
Перл підійшов до неї й схопив за комір свого ж одягу. Його рука вже більше скидалася на лапу з кігтями.
Він стиснув тканину й потягнув її по підлозі назад у печеру, не звертаючи уваги на її спроби вирватися.
Перл тягнув її коридорами мовчки.
Килина кілька разів намагалася впертися ногами в підлогу, але димова лоза стискала тіло надто щільно. Камінь боляче дряпав коліна й стегна крізь тонку тканину чужого вбрання.
Вона щось сердито промичала крізь дим, що стискав їй рот.
Перл навіть не озирнувся.Його кігті все ще тримали її за комір. Він ішов швидко, різко, майже не зважаючи на те, що Килина зачіпала плечима кути й виступи стін.
Першими їх побачили дві маленькі змійки біля сходів.Вони завмерли.Одна притиснула до грудей складені рушники, друга розгублено подивилася на Килину.
— П-паничу?..
Перл кинув на них погляд. Цього вистачило аби обидві одразу відступили до стіни.
Килина смикнулася сильніше, намагаючись хоча б поглядом попросити про допомогу.
Змійки її зрозуміли але ніхто не рушив з місця.
Їх ставало більше, хтось визирав із-за дверей, хтось завмирав просто посеред коридору. Кілька малих змій перешіптувалися між собою, але щойно Перл наближався, усі мовчки розступалися.
Навіть Зиси, яку Килина помітила біля повороту, цього разу не сказала жодного свого гострого слова.Вона лише розгублено, дивлячись спочатку на Килину, а потім на Перла.
— Паничу…
— Не зараз.
Два слова, холодні настільки, що Зиси одразу стулила рота.
Килина ніколи не бачила, щоб змійки так на нього реагували.Не з поваги чи звичної слухняності.Зараз вони його боялися.
Шааса серед них не було, Килина не знала, радіти цьому чи ні.
Перл звернув у частину храму, де вона ще ніколи не бувала.
Тут усе змінювалося.Світлі камені траплялися дедалі рідше. Золоті прикраси зникли. Стіни стали майже чорними, гладкими й блискучими.
Обсидіан.
Килина перестала вириватися.
Попереду стояли величезні темні двері.Перл зупинився перед ними.На чорному камені не було ані золота, ані коштовностей, ані різьблення.Лише тьмяний знак дракона.
Перл торкнувся дверей долонею.Вони важко розійшлися, звідти одразу потягнуло холодом.
Килина напружилася.
Покої за дверима були майже зовсім темними, жодних сяючих кристалів, жодного теплого світла.
Лише слабке сіре сяйво проникало крізь вузькі отвори десь під самою стелею.
Перл затягнув її всередину.Килина встигла помітити велике камʼяне ліжко, темні колони й важкі завіси, які давно ніхто не розсував.Тут навіть повітря було іншим:Холодним.Застояним.Нежилим.
Перл нарешті відпустив її комір, Килина важко впала на підлогу, димова лоза все ще стискала руки й ноги.
Вона різко підняла голову.Перл стояв над нею, на мить їй здалося, що він щось скаже, що хоча б дасть їй можливість пояснитися.Але його обличчя залишалося холодним.
— Посидиш тут, поки я вирішу, що з тобою робити.
Килина замичала.
Дракон розвернувся збираючись йти.
— Перл!
Слово все ж вирвалося, коли дим на мить послабився біля її рота.
Він зупинився біля дверей, але не озирнувся.
Килина важко дихала.
— Я не…
Дим знову стягнувся.
Слова зникли.
Перл провів рукою по дверях.
— Я сказав, що більше не хочу тебе слухати.
Двері зачинилися, величезні стулки зійшлися з глухим ударом.
Килина залишилася сама у холодних обсидіанових покоях, в темряві.
І вперше відтоді, як потрапила до храму, по-справжньому не знала, чи прийде за нею Перл знову.
Димова лоза ще кілька секунд стискала тіло Килини, а потім почала розповзатися.Спочатку послабило руки, потім біля ніг.Останньою зникла та, що стискала їй рот.димова лоза просто розчинилася.
Килина різко вдихнула повітря й одразу кинулася до дверей.
— Перле!
Вона вдарила долонею по чорному каменю.
— Перле, відкрий!
Тиша.Килина стиснула кулак і загупала сильніше.
— Перле! Та вислухай мене!
Нічого.
Вона схопилася за край дверей, спробувала потягнути їх на себе. Не рухаються. Штовхнула плечем. Ще раз і ще.
Дарма…
— Та відкрий же!
Голос уже зривався.
Килина відійшла на кілька кроків, розбіглася й ударила плечем у двері так, що біль віддав у руку.
Двері навіть не здригнулися.
— Дідько!
Вона розвернулася й почала шукати інший вихід.
Завіси! Мають бути вікна чи хоч щось!
Килина смикнула одну з важких темних завіс убік. За нею була лише холодна камʼяна стіна. Наступна — те саме.
Вузькі отвори під стелею виявилися надто високо й надто малими, щоб навіть її рука могла пролізти.
Вона обійшла покої декілька раз підряд.
Нічого.
Лише холод та темрява, і прокляті чорні стіни.
Килина повернулася до дверей.
— Перле…
Цього разу тихіше.
Вона притиснула долоню до каменю.
— Я не хотіла…
Слова застрягли в горлі, це було неправдою, вона хотіла.
Хотіла приспати його.
Хотіла знайти вихід.
Хотіла втекти.
Але не хотіла того, про що він подумав.
— Я не через це… — прошепотіла вона. — Чуєш? Я не через це була з тобою.
Килина стиснула губи.
— Я не брехала тобі тоді.
Вона чекала.
Нічого.
— Перле!
У голосі вже зʼявилася злість.
— Ти ж дракон! Ти все чуєш! То почуй мене зараз!
Килина знову вдарила кулаком у двері.
— Я не використовувала тебе!
Ще удар.
— Не смій так думати!
Ще.
— Я хотіла цього!
Останні слова відбилися від темних стін і повернулися до неї луною.
Килина завмерла, власний голос прозвучав надто голосно, надто відверто.
Вона повільно опустила руку.
— Я хотіла…
Тихо, майже нечутно.
Килина притулилася чолом до дверей, перед очима знову постав Перл.
На колінах перед нею.Його губи на її руці.Те, як він сказав, що хоче її бачити.Його волосся в її пальцях.Те, як він заснув, спершися на неї.А потім його обличчя біля виходу, холодне та зле.
Килина різко вдихнула.
Вона відійшла від дверей, сіла на край камʼяного ліжка, але одразу підвелася.
Не могла сидіти. Пройшлася кімнатою. Повернулася назад, ще раз перевірила двері.
Замкнено.
Їй раптом стало страшно не через те, що вона замкнена, а через те, що Перл їй не повірив.
Килина повільно сіла просто на підлогу, обхвативши коліна руками.
Горло стиснуло.
— Та що зі мною…
Вона сердито провела долонею по очах.
Мокро.
Килина здивовано подивилася на пальці.Ще одна сльоза скотилася по щоці.Вона одразу витерла її.
— Ні.
Ще одна.
— Та ні ж…
Килина знову витерла очі, вже грубіше.
Не допомогло.
Дихання збилося.Груди почали боліти так, ніби всередині щось стискалося дедалі сильніше.
Вона вкусила губу.
Не ревіти!Тільки не це.Вона Кожумʼяка!
Її били.
З неї сміялися.
Вона стояла перед драконом у вогняному кільці й не плакала.
Вона бачила, як хворіє мати.
Ховала батька.
І не плакала.
А зараз…
Килина закрила обличчя руками, плечі здригнулися.Перший схлип вона ще спробувала проковтнути, другий уже не змогла.
А потім перестала стримуватися.
Сльози текли по щоках, капали на чужий білий одяг. Килина сиділа на холодній підлозі, стиснувшись у великий незграбний клубок, і плакала так, як, здавалося, не плакала ніколи в житті.
Не через темну кімнату.
Не через замкнені двері.
Навіть не через провалений план.
Через те, що вперше дозволила комусь підійти настільки близько.
І все одно все зіпсувала
***
Зісі майже бігла коридором, вона ледь не спіткнулася.
— Шу-Шу! Шаас!
Вона знайшла їх неподалік покоїв Перла.
Шаас одразу підвів голову.
— Що сталося?
— Панич… Килина… — Зісі перевела подих. — Він тягнув її коридором. Звʼязану димом. У обсидіанові покої.
Шаас миттєво зблід.
— Що?!
Він уже рвонув із місця, але Шу-Шу встигла схопити його за руку.
— Стій.
— Відпусти! Я піду до неї!
— Шаас.
— Він її замкнув!
— Я знаю.
Хлопчик завмер.
Зісі теж глянула на Шу-Шу.
— Знаєш?
Шу-Шу коротко кивнула, тяжко зітхнув.
— справа у тому що, Килина намагалася приспати панича сон-травою й пішла шукати вихід.
— Вона що?! — Зісі витріщила очі.
— напевно що хотіла вивести жінок із храму. Панич, схоже, зрозумів усе ще раніше й розкусив її.
Шаас насупився.
— То вона хотіла врятувати всіх.
— Хотіла.
— Тоді чого він її замкнув?!
Шу-Шу важко зітхнула.
— Бо він злиться, правда не знаю чому саме, але схоже за моєї відсутності щось сталось.
Шаас уже хотів щось відповісти, коли десь далеко пролунав страшенний гуркіт.
Усі троє завмерли.
Щось важке впало.
З коридорів донісся голос Перла.
Нерозбірливий спочатку, а потім уже зовсім чітко:
— До біса все це!
Знову гуркіт.
— До біса їх усіх!
Щось розлетілося на друзки.
Шаас стулив вуха руками.
— Він ніколи так не кричав…
Голос Перла знову прокотився храмом.
— Брудні дівки! Усі однакові!
Ще один удар.
— Віддам Гематиту! Усіх! Нехай робить із ними що хоче!
Змійки зблідли. Шаас глянув на дівчаток.
— Він же… він же не зробить цього?
Зісі мовчала.
Шу-Шу теж.
І саме це налякало його найбільше.
— Треба забрати Килину, — різко сказав Шаас. — Зараз.
Він знову рвонув уперед.
Зісі схопила його за друге плече.
— І що ти зробиш? Постукаєш паничу в двері й попросиш відкрити двері?
— Я щось придумаю!
— Ти тільки попадешся йому під руку.
— А Килина там сама! Обсидіанові покої темні і холодні!
— Шаас, — твердо сказала Шу-Шу. — Якщо ми хочемо їй допомогти, треба думати, а не бігти.
Хлопчик стиснув кулаки.
З покоїв Перла знову долинув тріск дерева.
Шу-Шу подивилася в той бік.
— Якщо він справді вирішить віддати жінок Гематиту, часу в нас мало.
— Тоді треба вивести їх звідси, — сказала Зісі.
Шу-Шу перевела на неї погляд.
— Як?
Зісі на секунду замовкла.
— Є один вихід.
Шаас одразу підняв голову.
— Який?
— Справжній.
Шу-Шу насупилася.
— Де?
Зісі озирнулася, ніби навіть стіни могли їх підслухати.
— Біля жертовника Сапфіри.
Шу-Шу завмерла.
— Там немає виходу.
— Є, — тихо відповіла Зісі. — Просто його не видно.
— Звідки ти знаєш?
Зісі пирхнула.
— Я багато де лазила, куди не треба.
Шаас схопив її за рукав.
— Люди там пройдуть?
— Пройдуть.
— Килина теж?
— Якщо трохи пригнеться.
Шу-Шу ще кілька секунд мовчала.
Потім кивнула.
— Добре.
— Що добре? — спитав Шаас.
— Рятуємо всіх, досить ховатися за спинами невинних дівчат.