Roni Kotwas

книжки та авторські історії

Налаштування читання

Місце читання та налаштування зберігаються в цьому браузері.

Розділ 3

Килина стояла в невеликому лісочку біля підніжжя гори. Очі страшенно злипалися, адже до цього місця довелося їхати пів учорашнього дня та всю ніч, через що Кожум’яка зовсім не виспалася. Та й спати верхи на коні — ще те випробування. До того ж сідниці трохи поболювали — усе ж не щодня вона їздить верхи.
Люди князя проводили її лише до найближчого селища. Сказали, що чекатимуть там. Якщо через три дні вона не повернеться, її вважатимуть загиблою.
Що ж…
Принаймні матері заплатять за таку жертву.
Килина скинула капюшон старої батькової мантії й задерла голову, розглядаючи гору.Вона була величезна, заросла лісом, із надто крутими схилами, а ближче до вершини ставала суцільною скелею.
На думку селян, саме серед тих скель знаходився вхід до лігва.От тільки те лігво ще треба було знайти.Килина примружила очі, намагаючись роздивитися хоч щось.
Напевно, було б цілковитою дурістю стояти на місці й кричати, викликаючи дракона на двобій, як це робили чоловіки, що приходили сюди, намагаючись визволити дівчат.
Селяни бідкалися, що ніхто з них так і не повернувся. Плакали й злилися, що князь узявся за це лише тоді, коли біда прийшла до його власного дому.І хоч більшість скептично поставилася до того, що він послав на це завдання жінку, усе ж просили допомогти визволити всіх, якщо звичайно, вони ще живі.
Килина рушила в обхід гори.
Потрібно було зрозуміти, де саме знаходиться лігво, як туди потрапити й як безпечно вивести полонянок.Вивчення місцевості також могло допомогти їй у разі прямого зіткнення.
Саме цього вона й хотіла уникнути.
Не тому, що сумнівалася у власній силі.Просто добре пам’ятала байки, які батько оповідав про драконів. Про їхню силу та здібності, що на десять голів перевершували можливості звичайної людини.
До того ж це було її перше справжнє завдання, де вона мала використати свою силу не для роботи зі шкурами.
Ніхто не давав гарантій, що все минеться як по маслу.
До обіду вона не змогла обійти й половини гори. Це було важко: усе довкола густо заросло, а людських стежок не було зовсім.Не дивно.Місцеві не ходили до гори.Боялися.
Килина вийшла на якесь поле. Трава тут сягала їй колін, усюди буяли квіти, а де-не-де виднілися насипи кротовин.
Можливо, колись хтось намагався обробляти цю землю.А можливо, дерева в цьому місці просто не хотіли рости.
Сонце вже добре припікало, і Кожум’яка натягнула капюшон.Вона скинула з плеча невеликий мішок і поклала поруч родову булаву.Витоптала собі місце в траві й сіла, дістаючи хлібину, щоб угамувати голод.
— Смачного!
Ввічливо побажав чоловічий голос позаду.
Від несподіванки дівчина підскочила, мов ошпарена, миттю схопилася за булаву й стала в бойову стійку.
На краю поля, біля лісу, недбало обіпершись об дерево, стояв невисокий біловолосий чоловік із рогами.
— Що, воїне? Битися прийшов чи миритися? — з ноткою знущання в голосі запитав Перл.
Килина прикусила нижню губу.
Цю фразу вже чула не раз, коли хлопці перед бійкою з’ясовували стосунки.
Вона носком чобота підчепила невеликий камінець.Одним різким рухом копнула.Камінь засвистів у повітрі.Перл легко відхилив голову.Камінь зі стуком врізався в дерево за його спиною.
— Значить, битися…
Він навіть не договорив.
Зник.
Килина ледве встигла повернути голову.
Сильний удар у груди збив її з ніг.
Кожумʼяка покотилася травою, але вже за мить перекотилася через плече й вихопила булаву.
Перл саме наближався.
Та Килина відразу підвелася й щосили замахнулася.
Повітря засвистіло.Дракон різко відскочив.Булава врізалася в землю.Від удару здригнулося все поле.У землі пролягла глибока борозна.
Перл трохи розгубився.Килина вже була поруч.
Її кулак з усієї дурі врізав.
Удар був настільки сильний, що дракон зробив кілька кроків назад, але на ногах встояв. Він повільно повернув голову. Язиком перевірив зуби. На місці… Щока неприємно пульсувала.
Ще нікому не вдавалося вдарити його просто в обличчя.
Килина вже вдруге замахнулася булавою.
Але цього разу Перл перехопив удар голою рукою.
— По-хорошому не хочеш? — блиснув він золотими очима.
Килина щосили натиснула на руків’я.Та за мить відчула, як її зброя почала стрімко нагріватися.
Сталь почервоніла від жару долоні Перла.Гаряче залізо обпалило руки.Скрикнувши, вона випустила булаву.
Та вже за мить опанувала себе й кинулася на нього з кулаками.
У руках дракона розкрилося віяло.Він коротко видихнув.
Полум’я ковзнуло по краю віяла й миттєво замкнулося навколо Килини високим вогняним кільцем.Спочатку вона не зрозуміла, що сталося.
А потім відчула…
Від страху вона розірвала на собі мантію, жадібно хапаючи ротом розпечене повітря.Кожен ковток обпікав легені.
У голові паморочилося.Перед очима темніло.Останнім, що вона побачила, було обличчя біловолосого чоловіка.
Тіло Килини безсило обм’якло.
Перл одним кроком опинився поруч і підхопив її ще до того, як вона торкнулася землі.
Полум’я розсіялося.
Дракон здивовано втупився в її обличчя.
— Жінка?
***
Тихий шурхіт, що пробивався крізь темряву, знову змусив голову боліти.
Килина повільно відкрила очі, намагаючись сфокусувати погляд на тому, що було перед нею.
Тканина…Якась яскрава.Точніше, синя.Ні…Насичено-синя тканина із химерними золотими візерунками.Кожум’яка вирішила підвестися.
Так.Це ж досить просто, правда?
Та їй раптом здалося, що простір навколо похитнувся. Заплющила очі й потерла їх фалангами вказівних пальців.А потім знову придивилася.
Вона лежала на великому ліжку з позолоченими колонами, які підтримували розкішний синій балдахін.
Кімната була неймовірно красивою.Стіни переливалися золотом і сапфірами.Столик, скриньки, подушки, полиці з посудом, різьблені стільці…Килина шоковано роздивлялася інтер’єр.
Похитала головою й знову лягла, заплющивши очі.
— Це якась галюцинація…
Тихо промовила вона, списуючи побачене на сильний головний біль.Та коли знову розплющила очі, нічого не змінилося.
У кімнаті приємно пахло чимось солодким.І раптом пролунав спів птахів.
Пташки?
Килина ще раз озирнулася.
Так…
У кімнаті було два вікна.Але дуже вузькі.Крізь них можна було хіба що просунути руку.
Дівчина повільно підвелася.І тут почула шурхіт просто біля своїх ніг.Біля ліжка, навпочіпки, сидів хлопчик років семи, тримаючись руками за голову.
Зрозумівши, що його помітили, він повільно підняв на дівчину жовті оченята.
— Ем… вітаю? — розгублено промовила Килина.
— Тільки не бий! — закричав малий.
— Ой, ні! Що ти! Я не збираюся! — Килина поспішно замахала руками.
Вона зробила крок назад, а потім присіла поруч із хлопчиком.
— Вибач, я, напевно, налякала тебе. Я Килина, а ти?
Хлопчик обережно прибрав руки від голови, усе ще недовірливо дивлячись на неї.
— Мене звати Шаас.
— Гарне ім’я, — усміхнулася Килина. — Вибач, але я не зовсім розумію, що це за місце. Я померла? Це той самий Божий суд?
Шаас здивовано подивився на неї.
— Та ні. Ви, начебто, живі. Це Сапфірові покої.
— Он як… Що ж, це хороша новина. Може, ти знаєш, де ми?
Шаас трохи розслабився.Ця жінка, хоч і виглядала грізно через свій зріст і міцну статуру, говорила до нього лагідно й доброзичливо.
— Це священний храм драконів, — почувся голос від дверей.
На порозі стояла Шу-Шу з підносом у руках. На ньому стояли чашка, невеликий чайник і глечик із тонкої білої кераміки.
Килина вже не знала, що дивувало її більше: ці дивні діти чи звістка про те, що вона перебуває в якомусь храмі.
Шу-Шу поставила піднос на читальний столик і налила з глечика якийсь трав’яний відвар.
— Ось, випийте . Панич наказав подати. Голова перестане боліти.
Килина обережно взяла чашку.
На мить її охопив сумнів.
Але скроні так сильно пульсували, що навіть отрута зараз здалася б доречною.
Відвар був огидний на смак.
Вона зморщила носа.
— Ось і чудово. Зараз ми принесемо таз із водою. Ви помиєтесь.— заявила Шу-Шу.
— Чи можу я дізнатися, хто ви такі? Ви слуги цього храму?
Шаас поспішно почав прибирати піднос, залишаючи незручні питання сестриці.
— Що ж… З чого почати? Ви перебуваєте в Храмі Великих Драконів. Вас особисто приніс сюди наш панич, Великий Білий Дракон Перл. Ми — зачаровані Тіньові Змії, його слуги, варта й почесний караул. Моє ім’я Шу-Шу. Я старша серед змійок. Тепер ви житимете тут, складаючи компанію нашому паничу. Якщо будете поводитися чемно, сподобаєтеся паничу й, головне, почуєте магічну пісню драконів, станете його дружиною та принесете у цей світ нове покоління драконів.
Шу-Шу уважно дивилася їй в обличчя, чекаючи сліз чи істерики. Але побачила лише зморщений лоб і легкий шок в очах. Вираз обличчя красномовно свідчив, що Килина намагається хоч якось переварити почуте.
— Ой, напевно, це занадто для вас… Але ви самі хотіли знати. Шкода, але я не можу пояснити якось зрозуміліше. Знаєте, зазвичай наш панич дає змогу оговтатися, але цього разу він хоче, щоб ви постали перед ним уже сьогодні ввечері. Ми повинні привести вас до ладу.
З цими словами Шу-Шу почала відкривати скриньки.
— Вам пощастило більше за інших! Вбрання, які тут є, будуть вам упору.
— Інших? — Килина миттєво насторожилася. — Тут були інші?
— Конкретно в цих покоях — ні. Це найгарніша й найбільша кімната в західному крилі. А от у храмі — так. Тут, крім вас, є ще дівчата.
— Вони живі?
— Що за запитання? Ну, звичайно ж живі. Що з ними станеться? — хмикнула Шу-Шу, дістаючи багато розшиті сукні.
— Де вони?
— У своїх покоях, звичайно. Вони повинні адаптуватися. Це стосується й вас. Чим швидше ви це зробите, тим більше у вас буде можливостей. Наприклад, вас перестануть замикати й дозволять гуляти храмом.
Килина уважно слухала малечу.Виходить, тепер вона така сама бранка, як і решта жінок.Це значно ускладнювало завдання.
Але якщо вона зможе втертися в довіру до цих змійок і показати себе з кращого боку, напевно, їй буде простіше визволити дівчат і втекти разом із ними.
Поки що безглуздо знову застосовувати силу.
Той чоловік, напевно, має безпосередній стосунок до цього храму. До того ж його сила — магічна. Тягатися з таким небезпечно.Потрібно все добре обдумати.Але для цього спершу слід зрозуміти всю картину.
До кімнати повернувся Шаас із тазом води та рушником.
— Шаас опікуватиметься вами. Якщо вам щось буде потрібно або виникнуть питання — звертайтеся до нього. Тільки не ображайте його, бо наш панич не залишить цього просто так.
***
Перл сидів на підлозі своєї кімнати, на величезних білих подушках. Дві змійки тримали перед ним мідне дзеркало. Розглядаючи своє відображення, Перл катав по набряклому обличчю перлину, трохи меншу за куряче яйце.
З кожним таким рухом біль відступав, але шкіра все ще залишалася червоною.
— Чорт би її побрав… — процідив він крізь зуби.
Треба ж таке…
Отримати по пиці не від якогось молодця, а від жінки.Звідки вона взагалі взялася?Щойно він її побачив, перше, що кинулося в очі… точніше, у ніс, — запах.
Доволі специфічний.Грубий і різкий.Від неї пахло дубовою корою, вапном і воловими шкурами.
Друге — статура.
Дуже міцна.Та ще й висока, як на жінку.
Перл сам був не високого зросту в цій подобі, тому вона здавалася йому незвично великою.
А її обличчя…Грубувате, із чіткими рисами, усе ж мало якийсь дивний, неповторний шарм.
Він пригадав, як самому довелося нести її до покоїв.Від цих спогадів занив поперек.
Дракон скоса глянув у куток кімнати.Там стояла величезна сталева булава.Вона щось йому нагадувала.Щось дуже знайоме.Але що саме — згадати він так і не зміг.
Відклавши перлину, чоловік задумливо постукав вказівним пальцем по лівому рогу.
Дивно…
Жінка сама прийшла до нього.Від цього ставало ще цікавіше, що вона утне далі.
Саме тому він і послав до неї Шу-Шу — хотів дізнатися все з перших вуст.
До кімнати зайшли Фушш зі своїм записником а за ним і Шу-Шу.
— Мій паничу, — Фушш навіть не став чекати наказу й одразу почав доповідати. — У храмі тепер уже сім жінок. На кожен день. Тепер можна відкласти пошуки та зайнятися парним сезоном.
Перл ствердно кивнув.
— Пане, жінка, яку ви принесли, отямилася. Її звати Килина, їй дев’ятнадцять років. Вона з родини чинбарів. Зріст — сажень із чвертю. Корениста, але не огрядна, — доповіла Шу-Шу, шанобливо вклонившись.
— Напевно, і в Сапфірових покоях доведеться міняти меблі, — задумливо мовив Перл, уже уявляючи погром, який влаштувала Килина.
— Та ні, усе ціленьке, — запевнила змійка.
— Ціле? Вона нічого не зламала? Хм… Невже плаче, як і інші?
Шу-Шу заперечно похитала головою.
— Спокійно вислухала, помилася, і зараз Шаас допомагає їй підготуватися до вашої зустрічі.
Перл здивовано підняв брови.Він уже відкрив рота, хотів було дорікнути дівчинці, що обманювати господаря недобре…Та слова так і застрягли десь у горлі. Він мовчки закрив рота.
Перл знав.Шу-Шу ніколи не наважилася б йому збрехати.Заплющивши очі, він знову постукав пальцем по рогу.
Добре…
Спочатку треба самому побачити цю жінку.Поговорити з нею.
Така можливість невдовзі з’явилася.
Уже того ж вечора Шаас привів Килину до головної мармурової зали.Хоч хлопчик йшов попереду, здавалося, що він лише плутається під ногами бранки.
Килина постала перед Перлом.
Треба віддати змійкам належне — вони постаралися.
Сукня-роба з глибоким вирізом і золотою вишивкою, яку колись використовували в церемоніальних обрядах, підкреслювала її незвичну статуру. Насичений синій колір у поєднанні з широким поясом, розшитим золотом, і мантією кольору слонової кістки надавали їй ще більшої величі.
Коротке світло-русяве волосся, хоч і чисте, стирчало в різні боки. Вуха не були проколоті. Долоні вкривали мозолі.Тому з прикрас на ній була лише скромна, за драконячими мірками, золота підвіска із сапфіром.
Світло-каштанові очі зустрілися із золотими.
Брови дівчини повільно поповзли вгору, поки Шаас представляв Килині Перла.
— Ви і є Білий Дракон? — розгублено запитала Килина, поглянувши на Шааса, наче чекаючи від нього підтвердження.
— Не змій. Уже добре, — зауважив чоловік, підходячи ближче.
Він спустився сходами з тронного даїсу.Та вже за мить зрозумів, що почувається трохи ніяково.
Його очі опинилися майже на рівні грудей дівчини.Довелося закинути голову, щоб дивитися їй в обличчя.
Змійки почали нишком усміхатися.
Це виглядало доволі кумедно.І напружена атмосфера в залі відразу розвіялася.
— А тепер поговоримо про те, що ти тут робиш. Хто тебе послав і з якою метою? Навіщо ти прикинулася чоловіком?
— Я не прикидалася чоловіком! — перебила його Кожум’яка. — Просто в довгій сорочці та спідниці незручно долати такий шлях. Якщо ж вас збило з пантелику моє волосся, то я вже давно його обрізаю. Так теж зручніше.
— А у ваше ліг… — вона краєм ока помітила, як Шаас поспішно й заперечно замотав головою, і відразу виправилася. — Храм. У ваш храм я прийшла лише для того, щоб звільнити мою добру подругу!
— Це кого? — спантеличено запитав Перл.
— Всеславу!
— Кого? — дракон перевів погляд на Шу-Шу.
Та лише знизала плечима.
— Всеславу Рюриківну.
На обличчях Перла й змійок застиг однаковий питальний вираз.Вони явно не розуміли, про кого йдеться.
— П’яту київську княжну з роду Рюриковичів!
— А-а… — Перл нарешті зрозумів. — Її звати Всеслава?
Він перевів погляд на Фушша.
— Вона не називала свого імені, тому ми просто записали її як «княжна», — одразу відповів той.
— Хвилинку. Ти ж донька чинбаря. З якого це дива княжна тобі подруга? — Перл недовірливо глянув спідлоба.
Килина прикусила кінчик язика.
Вона зовсім забула, що сама сказала про ремесло свого батька.
— Ну… Мій батько служив князю. Так вийшло, що я бувала в княжих палатах і знайома з нею.
Її брехня почала звучати непереконливо.
— І ким же служив твій батько?
— Він… він виконував різного роду завдання.
Її голос вирівнявся.
Це вже не було брехнею.
— Он як… І як же його звали?
— Микита Кожум’яка, — гордо відповіла вона.
Перл насупився.
Прізвище видалося йому знайомим.
Він, уже за звичкою, постукав пальцем по перламутровому рогу.
— А це, бува, не той Кожум’яка, який позбавив життя володаря блискавок, Луу?
Килина завмерла.
Батько колись розповідав їй, як під час наступу монголів їхні шамани прикликали великого довготілого дракона, якого воїни називали Луу. Микита бився з ним і смертельно поранив істоту.
— Не можу цього стверджувати. Бо не знаю всієї історії.
— Он як… То ти з роду Кожум’як.
Він примружив золоті очі.
— Невже прийшла по мою шкуру?
Кожум’яка стиснула губи.Якщо добре подумати…Вона ж навіть не розглядала варіант убити дракона.
Вона взагалі ніколи нікого не вбивала.Навіть курку чи свиню завжди різав батько або дід.Килина знала, що ненароком може завдати живій істоті болю, тому завжди була обережною.
Вона думала, що просто забере в дракона полонянок — і на тому все.
Але ж батько…
Батько, напевно, спустив би з нього шкуру.
Чи не так?
— Ні… Я просто… просто хотіла домовитися.
Перл не стримався й розсміявся.
— Тебе послали в «лігво змія», щоб «домовитися»? — крізь сміх глузливо запитав він. — Сили в тебе стільки ж, скільки й наївності.
У грудях у дівчини щось стиснулося. Ця образа була колючішою, ніж слова односельчан. Адже вона завжди вважала себе досить розсудливою.
Бажання вдарити Перла накотило хвилею, і Килина стиснула руку в кулак.
— Пане драконе, притримайте свою думку при собі… — крізь стиснуті зуби мовила вона.
— Хах, невже я не правий? Хоча тепер це вже не має ніякого значення. Що ти, що Всеслава тепер не більше ніж мої супутниці. Поводься добре, і, можливо, я дозволю тобі побачити твою княжну, — він зверхньо дивився на неї, продовжуючи усміхатися.
Кожум’яка стримувала емоції.Вони зараз були зайвими.
Навіть якщо вона накинеться на нього й спробує стерти з його обличчя цю нахабну усмішку, це навряд чи допоможе.
Перл не став стояти на місці. Він обійшов дівчину, уважно її розглядаючи, а потім підійшов до столика й налив із глечика вино у срібні келихи.
— То що, Кожум’яко? Будеш хорошою дівчинкою? Чи ти віддаєш перевагу стати попелом? — він простягнув їй келих.
Килина обернулася до нього.Віри дракону не було.Де гарантія, що він не спалить її живцем, щойно награється?Але їй потрібно було виконати завдання.
Батько завжди говорив, що все треба доводити до кінця.
Хоч страх і невпевненість танцювали на кінчиках пальців, змушуючи руку нервово тремтіти, вона все ж узяла келих.
Зморщила носа.
І осушила його до дна, мовчки погоджуючись на те, що чекатиме на неї далі.