Налаштування читання
Місце читання та налаштування зберігаються в цьому браузері.
Розділ 2
Перл сидів на кам’яних перилах балкона, дивлячись на нічний сад, що буяв яблуками та грушами. В траві були розкидані дорогоцінні камені. Вони тьмяно світилися, морочачи голови нічним метеликам.
Подумати тільки…
Якихось п’ять віків тому тут вирувала велич благородних драконів. Вони зліталися звідусіль, аби розпочати сезон пошуку пари.
Одна трагедія.Один спалах гніву.Одна мить неконтрольованої сили…
І цього вистачило, щоб зруйнувати абсолютно все, позбавивши майбутнього наступні покоління.
Перл задумливо постукав вказівним пальцем по правому рогу, намагаючись зібрати думки.Він заплющив очі, напружив голосові зв’язки й тихенько почав наспівувати мелодію.
Ніхто навкруги не міг її почути.Збоку здавалося, ніби Перл просто випускає з рота повітря.
Але це було не так.Це була мелодія.Гарна.Хоч і сумна.
Мелодія постійної самотності серед цих великих садів і довгих коридорів дивного храму, який колись вирізьбили в камені цієї гори.
Зранку в храмі кипіла робота. Кам’яні підлоги, розкидане навкруги дорогоцінне каміння та золото натирали до блиску. Три вправні змійки куховарили біля печі, а маленькі спритні чорні хвостики доводили все до ладу.
Коридором неспішно йшов Шаас, ледь перебираючи ногами. Його змучений вигляд красномовно свідчив про те, що хлопчик цілу ніч не спав.
— Виглядаєш кепсько! — зауважила Зісі, натираючи монети, що валялися в кутку коридору.
— Ця жінка зведе мене з розуму… — жалібно мовив він, витираючи очі кулачками. — Ледь умовив її хоча б перевдягнутися. Краще б вона плакала! Їй-богу, в житті своєму не бачив таких істерик.
— Може, вона голодна? Сьогодні має бути смажений фазан.
— О! Фазан… Звучить смачно! — перебив їх Перл, який повільно підійшов до своїх змійок.
Побачивши дракона, очі Шааса миттю наповнилися сльозами. Він схопився за край його мантії й гірко заплакав.
— Паничу! Я не хочу! Не хочу опікуватися тою княжною! Вона погана!
Перл розгубився.
Зазвичай Шаас завжди брав приклад із Шу-Шу й намагався поводитися стримано та відповідально. Перл уже багато років не бачив, як той плаче.
Він обережно підняв хлопчика на руки.
— Ну-ну… Чого ти?
— Та людська жінка його ображає, — встряла в розмову Зісі. — Вона істерить, ганяє його і б’ється.
Перл уважно вислухав дівчинку. Потім перевів погляд на Шааса, який усе ще схлипував.
— Вона тебе вдарила?
— Вона йому ляпаса вчора дала! — підтвердила Зісі.
Золоті очі Перла потемнішали.Погляд став холодним.І по-справжньому лякаючим.
Він мовчки поставив хлопчика на ноги й лагідно погладив його по голові.
— Ідіть допоможіть на кухні.
Наказавши це, Перл розвернувся й неспішно попрямував коридорами до покоїв своїх бранок.
Перл узяв собі за звичку щоранку провідувати людських жінок. Загалом їх було п’ятеро, а лише вчора до них приєдналася ще й княжна.Зазвичай вони майже не розмовляли з ним, поводилися тихо, та й ніхто зі змійок, які ними опікувалися, ніколи не скаржився.Щодня після обіду йому доповідали, як ці жінки себе почувають, чим займалися та чого хотіли. А ввечері він обирав одну з них, аби вона склала йому компанію.
Проте сьогодні Перл не почав свій обхід, як зазвичай, з Аквамаринових покоїв.Він попрямував до Гранатових.
Всеслава втомилася від власних криків і злості. Усю ніч вона трощила меблі. Лише коли Шаас приніс їй третій таз із водою, вона все ж помилася й перевдяглася.Та злитися не перестала.Її роздирали злість, образа й страх перед невідомим.
Ще тиждень тому батько наказав їй готуватися до весілля.Вона мала вийти заміж за князя Галицького. Це була гарна партія. На відміну від наречених її сестер, він мав чималу владу, був не таким уже й старим, до того ж гарно писав і часто надсилав подарунки.
І от чорт її за руку смикнув утекти з князівського двору до ворожки, щоб дізнатися свою долю.
Через цей дурний вчинок вона тепер тут.
Всеслава стиснула зуби.
Якщо її не врятують, за князя Галицького віддадуть молодшу сестру, а їй доведеться залишитися тут. З потворою, яка хоче розмножуватися. Та купкою вредних, повзучих, огидних змій, які прикидаються людськими дітьми.
Тільки вона зібралася копнути ногою столик, як двері до покоїв відчинилися.
До кімнати зайшов чоловік середнього зросту.
Довге біле волосся було зібране в низький хвіст і перев’язане золотою стрічкою. Витончені риси обличчя й бліда шкіра надавали йому майже неземного вигляду.Розкішний білий одяг — сорочка, кюлоти, приталений каптан — був розшитий золотом. На плечах лежала довга мантія, оздоблена хутром.
Усе в ньому промовляло про багатство й благородне походження.
Якби не велики перламутрові роги, золотий колір очей,та загострені кінчики вух.
Всеслава завмерла, серце закалатало від страху.
— Хто ти такий?
— Учора був тварюкою, чудовиськом та огидною істотою, — іронічно мовив Перл, перелічуючи всі образливі назви, які почув від неї, поки летів додому.
— Га? — Всеслава зморщила носа, дивлячись на нього з цілковитим нерозумінням.
— Я міг би прийти сюди у своїй бойовій подобі, але навряд чи тут помістився. Мене звати Перл. Я господар цього місця, і я — Великий Білий Дракон.
Він злегка вклонився, представляючись.
Всеслава зблідла.
— Ти? Ти той змій?!
— Дракон…
— Негайно відпусти мене! Хочеш, я тобі заплачу? Стільки, скільки скажеш! У мого батька є золото!
Перл не стримався й хіхікнув.
— Ти думаєш, у мене немає золота?
— Але я княжна! Ти повинен…
Перл грубо перебив її.
— Ваші людські статуси мене не цікавлять. Напевно, ти досі не зрозуміла, у якому зараз становищі. Княжна ти чи проста дівчина — не має жодного значення. У тебе два варіанти: або стати моєю парою, або зникнути.
Всеслава стиснула губи й з ненавистю глянула йому в обличчя.Вона схопила зі столика уламок дерев’яної оздоби від люстерка, яке перед тим розбила, і жбурнула в нього.
Перл лише ледь дмухнув.
Дерев’яний уламок спалахнув і за мить перетворився на попіл.
— Бачу, ти любиш розпускати руки…
Він підійшов до неї впритул.
Всеслава вперлася спиною в стіну.
Перл кілька секунд мовчки дивився їй в очі,затім підняв руку і відважив їй ляпаса.
Не надто сильного.Але й зовсім не слабкого.
— Не смій підіймати руку на моїх маленьких слуг, — загрозливо промовив він, наблизивши своє обличчя до її.
Від цих слів і близькості золотих очей у княжни затремтіли ноги. Щока почервоніла.
Вона й сама не була певна, що вразило її більше — страх чи приниження від ляпаса.
Перл змінився на обличчі.Мило всміхнувся, відійшов убік.
— Оце так погром ви тут влаштували. Я попрошу, щоб вам принесли мітлу. Ви повинні тут прибрати, майте це на увазі. Я не люблю сміття.
Останню фразу він вимовив чітко й холодно.
Не даючи Всеславі більше можливості щось сказати, він просто залишив кімнату.
Під час обіду змійки метушливо накривали на стіл, накладаючи різноманітне запечене м’ясо та варені овочі. Перл сидів на великому троні, повністю вкритому подушками. Поряд із ним стояла Шу-Шу. Вона щось тихенько наспівувала собі під ніс, весело похитуючи головою, й розминала руки свого господаря.
До зали зайшов худенький хлопчик у чорній мантії. Він урочисто ніс книгу, яка здавалася більшою за нього самого. Змій, високо задерши руки, поклав її на край столу, підтягнув невеликий табурет і з великими труднощами виліз на нього, щоб бути помітнішим і діставати до книги.
Він розгорнув її й діловито відкашлявся.
— Мій паничу, я, Фушш, доповідаю! Пані Мар’яна відмовилася від сніданку, аргументуючи це тим, що в неї немає сил їсти через втому від плачу.
Перл закотив очі.
— Ружена намагалася зламати замок, довелося його міняти, — продовжив Фушш. — Лукерія поїла та попросила принести їй знаряддя для вишивки. Станіслава ж попросила, аби ми принесли їй просту ікону або хрест — хоче молитися. Пані Світозара сьогодні вранці, після вашого відходу, намагалася порізати собі руки, тому ми прибрали всі гострі предмети з її спальні.
Перл невдоволено скривився.
— Коли я сказав, що вона має подарувати мені кров, я не це мав на увазі…
Він прибрав руку, яку розминала Шу-Шу, й потер перенісся.
— А що там та істерична?
— Ви про ту княжну? — перепитав Фушш. — Ми дали їй мітлу та скриню для мотлоху. Начебто прибирає, але є проблема. Шаас навідріз відмовляється до неї йти, а після того інциденту інші змійки теж не хочуть.
Перл роздратовано видихнув.
Зісі, яка саме витирала прибори, відклала їх убік, підійшла до дракона й шанобливо вклонилася.
— Мій паничу, я можу взяти на себе догляд за нею.
Шу-Шу потягнула Перла за рукав.
— При всій повазі, пане, але це недопустимо!
Зісі надула губи.
— Ти що, не віриш, що я справлюся?
— Без образ, Зісі, але, судячи з моїх записів, ти дуже любиш відлинювати від роботи, — встряг Фушш.
— Справа навіть не в цьому. Ти маєш отруйні ікла, а це небезпечно в поєднанні з твоїм характером, — Шу-Шу заперечно похитала головою.
— Ото ж бо! Ця дівиця буде в мене тихіша за воду. А як ні — вкушу за сраку. Трохи помучиться після отрути, а потім сто разів подумає, перш ніж робити якусь дурню.
Перл задумливо дивився на Зісі.
Він знав її так само добре, як і всіх інших змійок, що вилупилися в нього на очах. Вона часто працювала без особливого бажання, любила тинятися без діла й іноді байдуже ставилася до настанов Шу-Шу, через що її карали, змушуючи натирати кожну дорогоцінну річ у храмі до неймовірного блиску. Хоча навіть під час покарання вона примудрялася відволіктися або й узагалі заснути.
Серед своїх братів і сестер вона належала до роду гадюкових і вправно користувалася цим.
Дракон розумів, що Зісі зацікавилася цією «посадою» зовсім не випадково. Ляпас, який отримав Шаас, вона сприйняла як особисту образу. Але це могло піти на користь і княжні, і самій змійці.
— Добре! Але ти маєш бути більш терплячою та справедливою.
Зісі закотила очі й невдоволено подивилася на панича, зрозумівши, що просто помучити нахабну бранку не вийде.
Перла це позабавило, і він усміхнувся, приступивши до обіду.
Маленькі змійки, які знаходилися в залі, взяли собі по шматку м’яса з великої тарелі, повсідалися хто де й дружно почали їсти.
Перл уже витирав губи серветкою, як раптом завмер.
Шу-Шу стривожено підійшла до нього.
— Мій пане?
Він підняв вказівний палець, жестом даючи зрозуміти, що потребує тиші.
Змійки покірно завмерли, переставши жувати. Деякі навіть затамували подих.
Перл прикрив очі, прислухаючись.
Хоч навколо панувала тиша, він чув наближення чужих кроків.
Неквапливо підвівся й тихо видихнув.
— Ще один дурень прийшов.
З цими словами він залишив залу, попрямувавши до головного коридору, який вів до виходу з печери.