Roni Kotwas

книжки та авторські історії

Налаштування читання

Місце читання та налаштування зберігаються в цьому браузері.

Розділ 9

Ранок почався з брехні.
— Добре спали? — поцікавився Шаас, ставлячи на стіл чашку.
— Чудово, — не моргнувши, відповіла Килина.
Це було неправдою.
Вона взагалі не була впевнена, що спала.
Після повернення із саду Килина ледве встигла переодягнутися до того, як храм почав прокидатися. Мокру від роси нічну сорочку вона сховала на дні скрині, а ноги відмивала так старанно, ніби бруд міг розповісти комусь, де вона була.
Що взагалі відбувається? Це ж не сон, правда?
Точно! Може, це хвороба? Вона вже чула про таке. Із сусіднього села до їхньої знахарки колись приводили хлопця, який ходив уві сні!
Килина намагалася себе заспокоїти. Напевно, це було єдине логічне пояснення, яке вона змогла придумати.
Шаас тим часом уважно роздивлявся Килину.
— Ви якась сонна.
— Не виспалася.
— А казали, що чудово спали.
Килина повільно перевела на нього погляд.
— Шаас.
Малий одразу зробив вигляд, що дуже зайнятий чашками.
— Я нічого.
Вона фиркнула й потягнулася до чаю.
— Панич вас кличе, — ніби між іншим додав він.
Килина завмерла з чашкою в руці.
— Навіщо?
— Хоче дізнатися, як пройшла вчорашня зустріч.
Оце ще чудово.
Вона й без того весь ранок намагалася не думати про Всеславу, її язик і ту гидоту, яку та встигла наговорити. А тепер ще доведеться переказувати все Перлу.
— Добре. Піду.
Шаас одразу ожив.
— Тільки спочатку переодягніться.
Килина глянула на себе.
— А що не так?
— Усе.
— Шаас.
— Ви в цьому вже другий день ходите!
Малий обурено підпер руки в боки.
— Панич вас кличе!
— Я почула.
— То треба гарно вдягтися.
Килина повільно звела брови.
— Навіщо?
Шаас кліпнув, ніби питання було абсолютно безглуздим.
— Бо треба.
Він уже підбіг до скрині й почав перебирати складені сукні.
— Оцю ні… ця надто проста… ця вам не личить…
— Ти коли встиг стати знавцем жіночого одягу?
— Я просто бачу.
— А я бачу, що мені й так добре.
— Ні.
Килина пирхнула.
— Малий, я йду говорити, а не заміж.
Шаас раптом завмер із сукнею в руках.
Килина теж замовкла.
Він повільно глянув на неї.
— Я нічого такого не казав.
— І правильно.
— А ви самі сказали.
— Давай сюди свою сукню.
Шаас одразу переможно засяяв.
Він витягнув світлу сукню з мʼякої тканини, просту, але значно охайнішу за те, у чому Килина ходила останні дні.
— Оцю.
Килина взяла її двома пальцями.
— І що в ній такого особливого?
— Вона гарна.
— Інші не гарні?
— Інші теж. Але ця вам личить.
— Ти її на мені ще навіть не бачив.
— Я знаю.
Килина важко зітхнула.
— Добре. Тільки волосся не чіпай.
Шаас уже потягнувся до гребеня.
— Але…
— Не чіпай.
Він образливо надув щоки.
За кілька хвилин Килина стояла перед дзеркалом, поправляючи пояс.Сукня справді сиділа добре.Що її дратувало ще більше.
Шаас задоволено обійшов її навколо.
— От тепер нормально.
— Я й до цього була нормальна.
— Тепер красивіше.
Килина глянула на нього в дзеркало.
— Це Перл тебе попросив мене нарядити?
— Ні.
Відповідь прозвучала надто швидко.Килина примружилася.
— Шаас.
— Не просив!
— Тоді чого ти так стараєшся?
Малий на мить задумався.
— Бо панич останнім часом сумний.
Килина замовкла.
— А коли ви приходите, він менше сумний.
Вона відвела погляд від дзеркала.
— Це тобі здалося.
— Не здалося.
Килина взяла його за плечі й розвернула до дверей.
— От і чудово. Веди.
Малий задоволено побіг попереду.
Килина ж затрималася біля дзеркала ще на мить.Потім насупилася на власне відображення.
— Менше сумний… От же ж вигадник.
Шаас провів Килину до саду, а далі лише махнув рукою в бік невеликого павільйону між деревами.
Перл уже чекав на неї там.
Він сидів за низьким столиком, тримаючи в руках чашку з чаєм. Поруч стояла Шу-Шу й щось тихо йому розповідала, але, помітивши Килину, одразу замовкла.
Перл підняв погляд.
І на кілька секунд завис.
Килина це помітила.
Він оглянув її від голови до ніг, а потім усміхнувся.
— Гарно виглядаєш.
Килина мимоволі глянула на свою сукню.
— Це Шаас винен.
— Передай йому, що цього разу він постарався.
— Самі передасте.
Перл тихо хмикнув і жестом показав їй на місце навпроти.
— Сідай.
Килина сіла.
Шу-Шу одразу поставила перед нею чашку й налила чай.
— Ну? — Перл трохи нахилився вперед. — Як усе пройшло?
Килина на мить замислилася.
Як пройшло?
Одна княжна майже переконала половину дівчат у тому, що Килина спить із драконом, друга половина почала сперечатися, а потім та сама княжна вирішила пограбувати храм після втечі.
Чудово пройшло.
— Нормально, — коротко відповіла вона.
Перл підняв брову.
— Це дуже змістовно.
— Вони були здивовані побачити одна одну. Спочатку не знали, як говорити, але потім трохи розслабилися.
— Не побилися?
Килина глянула на нього.
— Ні.
— Значить, уже успіх.
Шу-Шу біля нього тихо пирхнула.
Перл зробив вигляд, що не почув.
— І що вони думають?
— Хочуть вибратися звідси.
— Це я міг передбачити.
— Ну то навіщо питаєте?
— Бо ти сама запропонувала дати їм можливість спілкуватися. Мені цікаво, чи мало це якийсь сенс.
Килина зробила ковток чаю.
— Мало. Принаймні тепер вони знають, що не самі. Думаю, якщо дозволяти їм зустрічатися ще, вони поступово звикнуть одна до одної.
— Це можна організувати, — кивнув Перл. — Якщо зустріч справді пішла вам на користь, нехай буде ще.
Килина мовчки кивнула й зробила ковток чаю.
Перл ще кілька секунд дивився на неї, а потім відвів погляд.
— Ти сьогодні якась тиха.
Килина зробила ковток чаю.
— Просто не виспалася.
Він кивнув, ніби й не збирався розпитувати далі.
Килина глянула на нього уважніше й лише тепер помітила, що сам Перл виглядає не набагато краще. Під очима залягли тіні, а рухи були трохи повільнішими, ніж зазвичай.
— Ви теж не дуже схожі на людину, яка нормально спала.
— Бо я й не спав.
— Знову?
— Співав майже всю ніч.
Килина трохи здивувалася.
— Усю ніч?
— Майже.
— І ви після цього ще дивуєтеся, що виглядаєте втомленим.
Перл усміхнувся краєм губ.
— Саме тому мені зараз і потрібні ліки.
— Які ще ліки?
Він поставив чашку на стіл.
— Дуже дієві.
Килина недовірливо примружилася.
— Чомусь мені вже не подобається, як це звучить.
— Даремно.
Перл підвівся.
— Ходімо.
— Куди?
— Побачиш.
Він вийшов із павільйону на відкриту частину саду.
— Якщо ваші «ліки» передбачають ще одне купання, я відмовляюся.
— Цього разу ти сама попросиш.
— Що?
Перл зупинився й обернувся до неї.
В його очах уже зʼявилася знайома веселість.
— Ти ж хотіла знати, як виглядає дракон.
Килина завмерла.
— Я…
Він відступив ще на кілька кроків.
— Відійди трохи.
— Навіщо?
— Килино.
Тон був спокійний, але цього разу вона послухалася.
Відійшла назад.
Ще крок.
Ще.
Перл закотив плечі, ніби просто розминався.
А потім повітря навколо нього затремтіло.
Килина одразу напружилася.
Світло навколо його тіла змінилося. Біле волосся підхопив невидимий вітер, тканина одягу заметалася, а під ногами здійнявся пил.
Шу-Шу швидко відійшла до павільйону.
Килина не рухалася.
Тіло Перла почало змінюватися.
Різко.
Неприродно швидко.
Плечі розширилися, руки витягнулися, пальці перетворилися на довгі кігтисті лапи. Біле волосся зникло в сяйві, а шкіру вкрила світла луска.
Килина мимоволі зробила крок назад.
Ще мить — і перед нею вже не стояв чоловік.
Величезний білий дракон розправив крила.
Килина підняла голову.
— От же ж…
Вона знала, що Перл — дракон.
Знала від самого початку.
Але знати було одним.
Побачити — зовсім іншим.
Його тіло було значно більшим, ніж вона уявляла, у драконячій подобі Перл був справді величним створінням. Його тіло вкрите дрібною білою лускою, що не просто блищала, а переливалася ніжним перламутром, ніби ввібрала в себе світло ранкового неба, блиск річкових мушель і холодне сяйво місяця. На сонці ця луска спалахувала золотавими, рожевими й блакитнуватими відтінками, через що здавалося, ніби весь дракон витканий не з плоті, а з живого світла.
Його морда була видовжена й благородна, без грубої хижої потворності, якої можна було б чекати від чудовиська.
Особливо впадали в око його роги — довгі, вигнуті, світлі, з м’яким перламутровим полиском. Вони не виглядали грубими чи важкими, навпаки — були витонченими, майже коштовними, схожими на дорогоцінну кістку або внутрішній бік річкової мушлі. Уздовж морди спадали тонкі, світлі вуса, які ворушилися від вітру й надавали його образу чогось древнього, майже божественного.
Шия в нього була довга й сильна, гнучка, мов у змія, але могутня. Груди широкі, лапи важкі, міцні, здатні трощити каміння самою вагою. При цьому в усьому його тілі відчувалася не незграбна масивність, а дивна грація.
Крила в нього були величезні, широкі, мов паруси. Коли вони розкривалися, здавалося, ніби небо саме схиляється перед ним.
Золоті очі опустилися на неї.
Ті самі.
Тільки тепер кожне було мало не з її голову.
Килина повільно видихнула.
— То оце ви…
Дракон нахилив голову, потім абсолютно по-перлівськи примружив одне око.
Килина впізнала цей вираз одразу.
— Навіть не починайте.
Перл фиркнув.
Від подиху її волосся відкинуло назад.
— Гей!
Дракон видав низький звук, дуже схожий на сміх.
Килина вперла руки в боки.
— І де тут ваші «ліки»?
Перл опустив передню лапу ближче до землі й трохи нахилився.
Килина подивилася на нього.Потім на спину.Потім знову на золоте око.
— Ні.
Перл моргнув.
— Навіть не думайте.
Він опустився ще нижче.
Килина відчула, як усередині щось недобре ворухнулося.
— Ви серйозно пропонуєте мені залізти на вас?
Дракон задоволено фиркнув.
Якщо так подумати, вона вже піднімала Перла на руки й навіть несла його до ванни. Він узагалі був не першим чоловіком, якого вона носила на руках.
Можливо, це буде єдиний раз, коли хтось нарешті підніме її.
Вона недовірливо подивилася на його око, а потім, обпершися на довгий вус, спробувала видертися на нього. Кілька разів зʼїхавши назад, вона все ж вилізла йому на шию.
Перл терпляче чекав, поки вона вмоститься.
— Тримайтеся за гриву або за вуса, — порадила Шу-Шу.
Килина ще раз недовірливо глянула на широку шию Перла й обережно провела долонею по лусці.
На дотик вона виявилася не такою, як Килина уявляла. Не холодною й слизькою, а теплою, щільною, трохи жорсткою на краях. Перламутрова поверхня переливалася рожевим і блакитним, коли вона ворушила рукою.
— Гарна… — тихо пробурмотіла вона сама до себе.
Перл трохи повернув голову, але нічого не зробив.
Килина швидко прибрала руку.
— Я просто перевіряла, за що триматися.
Шу-Шу ледь помітно усміхнулася.
Килина посунулася трохи вперед і нарешті знайшла більш зручне місце між основою шиї та гривою. Ноги вперлися в боки, а пальці вона запустила в густе довге волосся.
— Отак?
— Так буде зручніше, — кивнула Шу-Шу. — Тільки міцніше.
Килина вхопилася обома руками.
Перл тихо фиркнув.
— Що?
Він знову фиркнув, уже голосніше.
— Я й так тримаюся!
Шу-Шу відступила подалі.
Перл піднявся.
І Килина одразу зрозуміла, що сидіти на нерухомому драконі й на тому, який рухається, — зовсім різні речі.
Його плечі перекотилися під нею. Кожен крок віддавався в усьому тілі.
— Повільніше! — одразу вигукнула вона.
Перл навіть не повернувся.
Навпаки.
Пішов швидше.
— Перле…
Крок.
Ще один.
Потім він перейшов на біг.
— Перле!
Килина сильніше вчепилася в гриву.
Попереду швидко наближалася крайка саду.
А за нею — прірва.
— Стривайте…
Перл прискорився ще більше.
— ПЕРЛЕ!
Вітер ударив Килині в обличчя.
Вона пригнулася до його шиї.
Прірва була вже зовсім близько.
Ще кілька кроків.
Перл розправив крила.
Килина відчула, як величезні білі полотнища відкрилися по обидва боки від неї.
А потім земля зникла.
— А-А-А-А!
Перл стрибнув просто в прірву.
У Килини все всередині провалилося.
Вона вчепилася в його гриву так сильно, що пальці заніміли.Кілька страшних секунд вони просто падали.Вітер ревів у вухах.Килина навіть не могла нормально вдихнути.А потім Перл різко махнув крилами.Його тіло смикнулося вгору.
Килину притиснуло до шиї.
Ще один сильний помах, і падіння припинилося.
Вони полетіли.
Килина повільно розплющила очі.
Під нею лежали гори, сірі скелі, темні ліси, тонкі срібні стрічки річок, храм залишився далеко позаду й уже здавався маленькою світлою плямою серед каміння.
Вона кілька секунд просто дивилася вниз, забувши навіть боятися.
— От же ж…
Перл повернув голову настільки, наскільки міг.
Килина побачила його золоте око.
— Навіть не думайте сміятися! — крикнула вона крізь вітер.
Дракон видав низький задоволений звук.
Він точно сміявся.
— Я вас убʼю, коли ми приземлимося!
Перл лише сильніше махнув крилами й набрав висоту.
Килина знову притиснулася до його шиї.
— От же ж дурний дракон!
Перл почав летіти повільніше, даючи дівчині заспокоїтися й звикнути.
В обличчя бив теплий вітер. Килина потроху розслабилася та почала роздивлятися краєвиди.
Вони були чудові.
Усе здавалося малим і кумедним. Десь неподалік летіли дикі гуси.
Страх усе ще сидів десь усередині, але вже не стискав груди. Навпаки, серце билося швидко від зовсім іншого відчуття.
Захвату.
Вона мимоволі усміхнулася.
Хотілося дивитися всюди одночасно.
Ніколи раніше вона не бачила світ таким.
Усе життя Килина дивилася або собі під ноги, або на шкури, або на стіни дому, або на людей, які дивилися на неї знизу вгору. А тепер вона була ще вище за всіх.
І це було дивно приємно.
Вона навіть трохи послабила хватку на гриві й обережно виставила одну руку вбік, відчуваючи, як вітер ковзає між пальцями.
Дракон був правий.
Усе ж щось у цьому було.
Килина тихо засміялася сама до себе.
Вона навіть не могла уявити, що колись зможе ось так просто летіти над горами на спині великого білого дракона.
І найгірше було те, що їй це страшенно подобалося.
Перл задоволено заурчав. Він ще трохи покружляв біля гір, а потім почав повертатися до храму.
Це був перший політ Килини. Для організму людини, яка ніколи не відривалася від землі, такий досвід міг бути справжнім шоком, тому він не став надто розтягувати прогулянку.
Перл підлетів до саду й мʼяко приземлився.
Їх уже чекала Шу-Шу — з глечиком ліків від нудоти та накидкою для пана.
Килина повільно сповзла з його спини й опустилася просто на траву.
У голові паморочилося, ноги здавалися дивно легкими, але вона продовжувала посміхатися.
Світ навколо ще трохи плив.
Земля здавалася дивно нестійкою після того, як кілька хвилин тому під нею взагалі не було нічого, окрім повітря.
Шу-Шу одразу підійшла ближче.
— Пані Килино, випийте.
Вона простягнула глечик.
Килина понюхала.
— Що це?
— Від нудоти.
— Мені не нудить.
Шу-Шу скептично глянула на неї.
Килина поглянула на дракона.
Навколо його тіла зʼявився дим без запаху. Можна було побачити, як силует змінюється, тіло стає меншим.
Через кілька секунд Перл уже стояв у людській подобі. Він узяв свою накидку з рук Шу-Шу та накинув собі на плечі, а потім присів на траву й безцеремонно торкнувся тильною стороною долоні чола Килини.
— Хм… Краще випити ліки, інакше голова буде весь день боліти.
Не дочекавшись її відповіді, він узяв у Шу-Шу глечик і підніс його до вуст дівчини, явно не приймаючи відмови.
Килина покірно торкнулася губами краєчка горловини, дозволяючи дракону себе напоїти.
— От і добре, — промовив він. — Наступного разу полетимо вище. Може трохи закласти вуха.
Наступного разу?
Килина відчула, як усередині щось бурхливо перевернулося. Дивне відчуття, якого раніше ніколи не було.
У роті пересохло, через що дівчина лише коротко кивнула.
Він нічого не сказав, тільки мʼяко посміхнувся, віддаючи глечик змійці, та допоміг Кожумʼяці піднятися на ноги.
— Тут, у саду, змійки знайшли ще суницю. Я хочу пиріг, зробиш?
— А?
Килина прийшла до тями.
Пиріг?
— Так. Завтра субота, прийдеш до мене ввечері та принесеш його, згода?
— Ну… добре.
Перл усміхнувся їй, від чого Килина розгубилася ще більше.
Чого це він раптом? Пиріг із суницями? Звідки він про такі знає? Ти диви, чого захотілося!
Вона нервово поправила сукню.
І чого це я раптом так реагую?
Звичайний пиріг. Субота. Звичайний вечір.
***
Килина сиділа за столом у своїх покоях. Сапфіри осяювали кімнату, за віконечками було чутно пташиний спів. Дівчина задумливо опускала ложку в суп, а потім діставала, повторюючи це знову і знову.
Відчуття після польоту не хотіли її відпускати. Це було захопливо, але хіба вона мала право піддаватися таким емоціям?
Вона повільно відкусила шмат хліба, який учора спекла сама.
Усе ставало складним. Вона повинна думати про втечу, а не про те, що їй було приємно провести з ним так час.
Спокійно. Напевно, він не одну її катав на спині. Точно! Це не варте аж такої уваги. Треба повернутися до плану.
Килина відправила ложку із супом собі до рота.
Як дослідити те місце з плану? Не факт, що там не буде змійок, але, коли вона готувала медові цукерки для малечі, Кожумʼяка дізналася, що всього в храмі їх двадцять вісім. Не так уже й багато, але й не мало, якщо так подумати.
Троє завжди на кухні, семеро служать дівчатам, ще троє постійно в бібліотеці, четверо патрулюють храм, ще троє — сади. Шу-Шу і ще одна німа змійка постійно прислуговують Перлу. Чим займаються інші, вона не знала.
Останнім часом змійки стали пильніше стежити за нею, коли вона пересувається храмом. Тому залишитися непоміченою буде важко.
Що ж робити?
Вона зʼїла ще пару ложок.
Ще цей пиріг дурнуватий… Це ж треба буде встати рано, піти зі змійками по ті суниці й возитися з тим пирогом.
Килина завмерла.
Точно! Це ж доведеться провести час на кухні.
Килина дуже добре знала, що деякі ліки змійки робили саме там. Наприклад, снодійний порошок для Марʼяни. Та погано спала й попросила в змійок ліків.
А що як…
Дівчина стиснула ложку й замотала головою.
Ні, вона так не може! Підсипати щось у їжу — це ж отруєння!
Вона покрутила ложку в руках.
Хоча це просто снодійне, із сон-трави. Це ліки. І якщо правильно розрахувати дозу, можливо, вдасться приспати дракона на декілька годин. Тоді вона спокійно за цей час зможе розшукати вихід, а змійки думатимуть, що вона в Перла.
Тільки треба буде переконати його зʼїсти пиріг та кудись відправити Шу-Шу.
Килина ще трохи посиділа над тарілкою, прокручуючи план у голові.
З ліками більш-менш зрозуміло.
З пирогом теж.
Залишалася Шу-Шу.
Та майже завжди була десь поруч із Перлом, особливо ввечері. Просто попросити її піти було б підозріло.
Килина насупилася.
А потім повільно підняла брови.
Шаас.
Вона навіть усміхнулася.
Малий останнім часом і так надто багато думав про неї та Перла. Варто лише трохи підштовхнути — і він сам усе зробить.
Килина швидко доїла суп.
Через деякий час Шаас повернувся до покоїв, тримаючи в руках чисті рушники.
— Шаас.
— М?
Він одразу насторожився.
— Мені завтра потрібна твоя допомога.
Жовті оченята загорілися.
— Яка?
Килина помовчала, підбираючи слова.
— Завтра ввечері я буду в панича.
— Я знаю.
— І я хочу, щоб… — вона кашлянула. — Щоб нам ніхто не заважав.
Шаас завмер.
Повільно опустив рушники.
— Ніхто?
— Ніхто.
Малий подивився на неї дуже уважно.
Килина відчула, як починає шкодувати, що взагалі це сказала.
— Тобто, — швидко додала вона, — Шу-Шу теж.
Шаас кліпнув.
А потім його обличчя розпливлося в такій задоволеній усмішці, що Килині стало не по собі.
— Зрозумів!
— Нічого ти не зрозумів.
— Усе зрозумів.
— Шаас.
— Я нічого не скажу!
— Та нема чого казати!
Він уже метушився по кімнаті, явно обдумуючи щось своє.
— Я відволічу Шу-Шу.
— Просто зроби так, щоб вона не сиділа в покоях Перла.
— Добре.
— І не вигадуй нічого.
— Не буду.
Надто швидко відповів.
Килина примружилася.
— Що ти вже придумав?
— Нічого!
— Шаас.
— Я можу сказати, що Фушш просив допомогти в бібліотеці.
— Ні. Вона піде перевіряти.
— Тоді скажу, що Зісі щось накоїла.
— Вона точно піде перевіряти.
— От і добре!
Килина потерла перенісся.
— Мені треба, щоб це виглядало природно.
Шаас серйозно задумався.
А потім раптом усміхнувся.
— Я скажу їй, що вам треба побути наодинці.
Килина мало не закашлялась.
— Ти нічого такого не скажеш!
— Але це ж правда.
— Шаас!
Він захихотів.
— Добре, добре. Я просто заберу її.
— Куди?
— Щось придумаю.
Килина недовірливо дивилася на нього.
Малий притиснув руки до грудей.
— Обіцяю, пані Килино. Шу-Шу вам не заважатиме.
І чомусь саме це «вам» прозвучало так, ніби він уже давно вирішив щось за них обох.
Вечір видався не спокійнішим. Килина ледь приволокла ноги до ліжка. Перл влаштував для дівчат спільну вечерю, і, як очікувалося, Кожумʼяка отримала нову порцію претензій та придирок від Всеслави. Цього разу без огидних коментарів, але отримати невдоволення через те, що сукня у Килини була кращою… такого дівчина не очікувала.
Спокійно! Вона ж княжна. Зрозуміло, що це могло її образити та обурити, але хіба ж Килина винна в тому, що більшість гарних речей якраз на її масивну статуру?
Вона абияк розчесала волосся. Воно вже лізло в очі — схоже, за цей час встигло трохи відрости.
Діставши з-під перини план храму, Килина розгорнула його на ліжку й ще раз глянула на свої помітки.
Вихід мав бути в тому крилі, де знаходилися покої Перла.Не доведеться довго шукати.
Вона склала лист і знову сховала його.
Вляглася в ліжко.
Завтра стільки роботи.
Треба спати.
***
Дівчині снився політ, як вона міцно тримається за шию Перла, як його перламутрові роги виблискують на сонці, як вітер бʼє в обличчя і як радісно від цього калатає серце.
Так само радісно, як вони влаштовували бій малиною, так само радісно, як робили переклади записів. Тепла рука, що торкалася лоба. Золоті очі та приємна посмішка.
Десь там, тихо, зовсім далеко, вона чула мелодію. Цього разу вона була не весела і не сумна, а якась дивна…
Килина відкрила очі. Сапфіри мутно освітлювали кімнату, а мелодія, яку чула Килина, лунала прямо від них. Не просто музика… дівчина зрозуміла, що цього разу чує саме спів чоловічого голосу і навіть може розрізнити слова. Хоч вона й не розуміла, про що саме йдеться в пісні, але чітко чула це. Ба більше, пісня наче проявлялася в матерії… так! У щось видиме і тонке, як тканина. Дуже приємна на дотик, вона огорнула тіло дівчини, а за цим послідував і аромат. Пахло садом, ягодами, мокрою землею, свіжоскошеною травою, корою дерев.
Килина відчула, як по тілу розтікається щось тепле, приємне, в голові стає абсолютно пусто. Тіло, наче піддаючись цій пісні, хоче прямувати на звук. Вона встає з ліжка, і неслухняні ноги ведуть її туди.
Килина вийшла в коридор.
Ноги самі несли її вперед.
Вона чудово розуміла, що повинна зупинитися.
Зараз.
Просто впертися руками в стіну, сісти на підлогу, розбудити когось із змійок — що завгодно.
— Стій… — прошепотіла вона сама собі.
Тіло не слухалося.
Пісня ставала голоснішою.
Вона текла коридорами, ніби вода, огортала стіни, каміння, саме повітря. Сапфіри мерехтіли в такт голосу, і Килині здавалося, що навіть підлога під ногами ледве помітно дихає.
— Ні…
Вона спробувала вхопитися за край колони.
Пальці ковзнули по гладкому каменю,Килина стиснула зуби.
На кілька секунд їй навіть вдалося завмерти, серце шалено калатало.
А потім спів став трохи сильнішим.
Тепла невидима тканина знову огорнула плечі, торкнулася шиї, щік.
Килина відпустила колону.
І пішла далі.
Вона впізнала шлях : коридор, сходи, вихід до саду.
Килина відчула холод нічного повітря на шкірі, але навіть це не допомогло прийти до тями.
Попереду між деревами виднівся павільйон.Той самий, у якому зранку вони з Перлом пили чай, пісня лунала звідти.
Килина зробила ще кілька кроків і побачила його.
Перл сидів у павільйоні сам.
Біле волосся спадало на плечі, голова була трохи піднята, очі заплющені.
Він співав.
Килина застигла.
Наче хтось раптом вилив на неї відро крижаної води.
Перл.
Страх пробив крізь тепло пісні так різко, що тіло нарешті повернулося під контроль.
Килина відсахнулася, ледь не наступила на суху гілку, шви притиснула долоню до рота й відступила в чагарник.
Серце билося так голосно, що їй здавалося — він обовʼязково почує.
Вона присіла між кущами.
Звідси павільйон було добре видно, Перл продовжував співати.
Він її не помітив.
Килина дивилася на нього широко розплющеними очима у голові одна за одною почали складатися речі, які вона так старанно не хотіла складати раніше.
Та дивна ніч.
Музика в порожньому храмі.
Фрески.
Світло в камінні.
Сапфіра.
Пташки.
Пробудження біля жертовника.
І слова самого Перла.
Драконячу пісню неможливо пояснити, її треба почути.
Килина відчула, як холонуть пальці.
Ні.
Він казав, що не кожна жінка здатна її почути.
Вона стиснула долонями коліна.
Пісня продовжувала литися над садом.
Тепер, коли Килина знала, звідки йде голос, усе стало ще страшніше,вона все ще його чула, кожне слово, кожен перелив.
Килина повільно похитала головою.
— Ні…
Голос не припинився.
У грудях щось боляче стиснулося.
Вона згадала розмову в бібліотеці.
Слух про те, що в цьому храмі драконячу пісню нібито неможливо виконати.
Перл тоді лише відмахнувся.
А вона…
Вона вже чула її.
Не один раз.
Килина притиснулася спиною до куща.
Тепер від страху вже не залишилося місця для сумнівів.
Це не був сон.
Не хвороба.
Це був він.
Перл.
І вона чула пісню дракона.
***
З кожною годиною тривога росла все більше й більше. Усередині, десь там далеко, хотілося кричати, але щось стримувало цей крик, не даючи йому вирватися назовні.
Килина замішувала тісто деревʼяною ложкою, втупившись у миску.
Увесь ранок вона поводилася тихо й відсторонено. Під час збирання суниць та за сніданком не промовила ні словечка. Змійок це не могло не хвилювати.
Шаас намагався завести розмову, питав, у чому справа, проте дівчина лише відмахувалася рукою або відповідала кивком голови. Змійки не змогли її розговорити, тому зараз залишили в спокої.
Забавно, адже це було Килині на руку.
Оскільки Шаас вирішив дати їй трохи простору, а інші змійки наслідували його приклад, вона без жодних перешкод змогла взяти сонний порошок із шафи з ліками.
Дивлячись на конвертик, у якому він знаходився, вона на мить завагалася.
Що буде, якщо він дізнається?
Вона про це не думала раніше, але відступати зараз, напевно, вже не можна.
Так, не можна.
Вона не вірила Перлу, хоч їй і хотілося йому довіритися, але не мала права гратися життями дівчат.
Висипавши порошок із сон-трави в начинку із суниць, вона перемішала все, вилила у форму та відправила пиріг у піч.
Килина дочекалася, поки пиріг підрумʼяниться, обережно витягла його з печі й поставила остигати.
Запах стояв чудовий.
Солодка суниця, тепле тісто, трохи меду.
Від цього ставало ще гидкіше.
Якби вона не знала, що саме поклала всередину, сама б із задоволенням відрізала шматок.
— Готово? — Шаас визирнув із-за дверей.
Килина ледь не підскочила.
— Ти чого так тихо ходиш?!
Малий кліпнув жовтими очима.
— Я змійка.
Він підійшов до столу й потягнув носом повітря.
— Пахне смачно.
Килина одразу стала між ним і пирогом.
— Не чіпай.
— Я тільки понюхаю.
— Понюхав. Досить.
Шаас підозріло глянув на неї.
— Ви сьогодні якась дивна.
— Я сьогодні втомлена.
— І вчора були втомлена.
Він ще раз поглянув на пиріг, але цього разу слухняно відійшов.
До вечора Килина повернулася у свої покої. Там її вже чекали Шу-Шу, Шаас і ще дві маленькі змійки.
Побачивши їх усіх, Кожумʼяка зупинилася на порозі.
— А це що?
— Підготовка, — серйозно відповів Шаас.
— До чого?
Змійки переглянулися.
— До вечора з паничем, — пояснила Шу-Шу так, ніби це було очевидно.
Килина прикрила очі.
— Я просто віднесу йому пиріг.
— І залишитеся на вечір, — нагадав Шаас.
— Як і щосуботи.
— Саме тому треба гарно виглядати.
Килина глянула на нього.
Шаас гордо випнув груди.
— Я допомагаю.
— Я вже починаю боятися твоєї допомоги.
Шу-Шу тим часом відкрила скриню й почала перебирати сукні.
— Ця ні.
— Чому?
— Надто проста.
— А ця?
— Ви її вже вдягали.
Килина повільно опустилася на край ліжка.
— Ви серйозно памʼятаєте, в чому я ходила?
Три маленькі голови одночасно повернулися до неї.
— Так.
— Жах.
Шу-Шу нарешті витягнула сукню й розправила її перед собою.
Тканина була мʼякою, світлою, із тонкою вишивкою по краях. Нічого надто розкішного, але значно ошатніше за те, що Килина вибрала б сама.
— Оцю.
Кожумʼяка подивилася на сукню.
— А щось простіше?
— Ні, — одночасно відповіли Шу-Шу й Шаас.
Килина важко видихнула.
Переодягнутися їй ще дозволили самій, але щойно вона вийшла з-за ширми, змійки знову взялися до роботи.
Одна поправила пояс.
Друга розправила складки.
Шаас бігав навколо й давав абсолютно непотрібні поради.
— Волосся треба причесати.
— Я причешу.
— Нормально.
— Я завжди нормально причісуюся.
Шу-Шу мовчки подала їй гребінь.
Килина невдоволено сіла перед дзеркалом.
Вона кілька разів провела гребенем.
— Досить.
— Ні, — сказав Шаас.
Килина повільно повернула до нього голову.
— Ти сьогодні дуже сміливий.
Малий одразу сховався за Шу-Шу.
Та ледь стримала усмішку.
— Дозвольте.
Шу-Шу взяла гребінь і стала позаду. Вона акуратно пригладила пасма, трохи прибрала їх від обличчя і закріпила все маленькими перлинками, які трималися на цікавій конструкції з тоненького золотого дроту.
Килина подивилася на себе в дзеркало.
Незвично.
Але не погано.
— Ну?
Шаас засяяв.
— Гарна!
У грудях щось неприємно стиснулося.
Килина одразу згадала золоте око Перла, його голос у нічному саду й пісню, яка буквально витягла її з ліжка.
Вона швидко відвела погляд від дзеркала.
Не зараз.
Спочатку вихід.
Потім усе інше.
— А пиріг? — запитала Шу-Шу.
Килина відчула, як напружилися плечі.
— На кухні. Уже охолов.
— Я принесу, — одразу запропонував Шаас.
— Ні!
Змійки здивовано глянули на неї.
Килина прокашлялася.
— Тобто… я сама. Хочу його подати.
Шаас повільно усміхнувся.
Килина підвелася.
— І ще одне.
Малий одразу став серйозним.
— Я памʼятаю.
Вона глянула на Шу-Шу.
Та саме поправляла край скатертини на маленькому столику й нічого не підозрювала.
Шаас тихо кивнув Килині.
Сьогодні Шу-Шу не повинна була залишитися в покоях Перла.
Килина глибоко вдихнула.План був готовий, пиріг теж.
Залишалося тільки не зіпсувати все самій.
Кожумʼяка страшенно нервувала. За поясом сукні вона сховала лист із планом храму й намагалася йти максимально обережно, аби, не дай Боже, той не випав.
Їй здавалося, що на неї дивляться абсолютно всі.
Запах пирога тягнувся коридорами слідом за нею.
Щойно Шу-Шу відчинила перед дівчиною двері покоїв, Шаас узяв її за руку й щось шепнув на вухо.
Змійка глянула на Килину, затримавши погляд на кілька секунд.
— У мене зʼявилися невідкладні справи. Чи можеш сама прислужити паничу?
Килина ковтнула слину й кивнула.
Більше не затримуючись, вона переступила поріг і сміливо попрямувала всередину.
Перл сидів біля низького столу в білому халаті, схилившись над кількома старими записами. Поруч лежали розгорнуті сувої, чорнильниця й тонка паличка для письма.
Почувши кроки, він підняв голову.
Побачив Килину — і одразу відклав усе вбік.
— Нарешті.
У голосі було стільки щирої радості, що Килина на мить розгубилася.
— Я запізнилася?
— Ні. Просто чекав.
Він підвівся й підійшов ближче.
Килина поставила пиріг на стіл, намагаючись не думати ні про лист за поясом, ні про те, що лежало всередині начинки.
Перл тим часом оглянув її з голови до ніг.
— Гарно виглядаєш.
Килина машинально поправила край сукні.
— Це не моя заслуга.
— Шаас?
— І Шу-Шу.
Перл усміхнувся.
— Я так і думав.
— Вони, здається, вирішили, що без їхнього втручання я взагалі не здатна нормально вдягнутися.
— Не думаю, що вони так вважають.
— А я думаю.
Вона сіла.
Перл теж опустився навпроти.
— Шаас сьогодні весь день ходив дуже задоволений.
Килина насторожилася.
— Невже?
— Так. І чомусь кілька разів питав Шу-Шу, чи немає в неї справ у дальньому крилі.
Килина ледь не поперхнулася власною слиною.
Перл підняв брову.
— Щось не так?
— Ні.
— Точно?
— Абсолютно.
Він кілька секунд дивився на неї, а потім хмикнув.
— Дивна в мене малеча.
— У вас усі дивні.
— Це образа?
— Спостереження.
— І хто найдивніший?
Килина навіть не задумувалася.
— Зісі.
— Несправедливо.
— Вона хотіла підкласти мишу Всеславі в ліжко.
— Добре, Зісі.
Килина усміхнулася.
— А на другому місці Шаас.
— Чому це?
— Бо занадто багато собі вигадує.
— Наприклад?
— Неважливо.
Перл примружився.
— Тепер мені цікаво.
— Переживете.
Він тихо засміявся.
Килина відчула, як напруга в плечах потроху відступає.
Це було погано.
Вона прийшла сюди з чітким планом.
А тепер сиділа навпроти нього й обговорювала змійок так, ніби прийшла просто провести вечір.
— А Шу-Шу? — запитав Перл.
— Що Шу-Шу?
— Вона теж у твоєму списку дивних?
Килина задумалася.
— Ні. Вона якраз найрозумніша з усіх.
— О, вона буде задоволена.
— Тільки не кажіть їй.
— Чому?
— Бо почне ще більше командувати.
— Вона й так командує.
— От бачите.
Перл знову усміхнувся.
Килина мимоволі відповіла тим самим.
І лише через кілька секунд згадала, навіщо насправді сюди прийшла.
Усмішка трохи згасла.
Але цього разу Перл, здається, не помітив.
Килина глянула на нього.
— Чим займалися?
Перл кивнув на розкладені записи.
— Намагався розібрати кілька старих листів. Частина написана так, ніби автор дуже поспішав або дуже не любив тих, хто мав це потім читати.
— Може, просто погано писав.
— Ні. Дракони не пишуть погано.
— Звичайно.
— Це важлива риса нашого народу.
— Скромність, бачу, теж.
Перл тихо засміявся.
Килина мимоволі розслабилася ще більше.
— Ви зі Шаасом сьогодні якісь підозрілі.
— Це вам здається.
— Можливо.
Він не став розпитувати далі.
Килина вдячно відвела погляд.
Кілька секунд вони сиділи мовчки.
За вікном уже сутеніло. Світло коштовного каміння на стінах ставало помітнішим, а в покоях поступово зʼявлялася та сама тиха вечірня атмосфера, яку Килина вже починала впізнавати.
Дивно.
Ще зовсім недавно вона заходила сюди насторожено, готова до будь-якої дурниці з боку дракона.
А тепер сиділа так спокійно, ніби це було звичайне місце.
Килина обережно поправила пояс, перевіряючи, чи лист усе ще на місці.
Перл це помітив.
— Незручно?
— Що?
— Сукня.
— Ні. Все добре.
Килина взяла чашку.
— Ви завжди так багато балакаєте ввечері?
— Лише коли є з ким.
— А раніше?
Перл на мить замислився.
— Раніше було тихіше.
— Вам подобається тиша?
— Іноді.
— А зараз?
Він глянув на неї.
— Зараз мені більше подобається, коли ти приходиш.
Килина завмерла.
Перл, ніби не сказав нічого особливого, спокійно зробив ковток чаю.
Вона відвела очі.
От же ж…
Знову.
Знову це дивне відчуття всередині.
Килина стиснула чашку міцніше.
Тільки не зараз.
За кілька годин вона збиралася його обдурити.
І чомусь саме тепер це починало здаватися значно важчим, ніж удень.
— Тебе щось мучить? — Перл помітив її знервований стан і все ж не зміг промовчати.
Килина розгублено забігала очима по кімнаті й зачепилася поглядом за велику скриню, яка стояла в кутку в нетиповому вертикальному положенні.
— Ця скриня! Вона дивно стоїть, — це було перше, що спало їй на думку.
Перл глянув на скриню, а потім на дівчину й усміхнувся.
— А! То тобі цікаво, що там.
Він підвівся й підійшов до скрині. Відкинувши замок, обережно відчинив кришку.
Килина здивовано завмерла.
— Що? Я думала, ви її знищили!
У скрині, обшитій синім оксамитом, лежала металева булава Кожумʼяків.
— Такий артефакт важко просто так знищити. До того ж я думав колись повернути її тобі, адже вона твоя.
Дівчина розгублено дивилася то на дракона, то на булаву.
Чорт забирай, це ще більше ускладнило ситуацію.
— Навіщо?
— Усе просто. Я не хотів її забирати, але ж булава у твоїх руках небезпечна. А зараз я розумію, що це було неправильне судження.
— Навіщо ви це робите?! — Килина вдарила долонями по столу, схоплюючись із місця.
— Я роблю що?
— Оце все! Ваші дії! Ви мені голову морочите? Що ви хочете насправді? Постійно говорите про такі речі, наче це щось звичайне, поводитеся абсолютно не як злодій! Як я повинна це розуміти? — Килина зірвалася на крик. Нерви здали, вона більше не розуміла його.
Перл завмер. Він не очікував від неї подібної реакції. Вона завжди здавалася такою стійкою, а зараз була дезорієнтованою, наче заплуталася в повітрі під час польоту.
— Килино, — він підійшов і взяв її за руку. — Усе нормально! Я зовсім не морочу тобі голову.
Дівчина глянула на його руку, що стискала її долоню.
— А це тоді що?
Дракон опустив погляд на їхні руки.
Справді.
Вона мала рацію.
Він і справді поводився дивно й морочив голову не тільки їй, а й собі.
Перл зітхнув. Не відпускаючи її руки, він став на одне коліно.
— Вибач, але… це твоя вина.
Вона запитально глянула на нього.
— Ти сама прийшла до моєї гори. Ти завжди поводилася інакше. Завжди говорила прямо, цікавилася мною і цим місцем. Ти така гарна й сильна! Розсудлива й добра. Що, по-твоєму, я міг із собою зробити? Хіба я винен, що хочу, щоб ти приходила до мене й проводила зі мною час? Хіба це моя вина, що сумні пісні стали мрійливими? Хіба я винен, що хочу торкатися тебе? Що хочу відчути на дотик твоє сильне тіло?
Долоні Килини змокли. Вона відчувала, як горить обличчя, а серце гупає так сильно, що віддає у вухах.
Ні!
Що він таке говорить?!
Це все якась дурня!
У животі щось приємно закололо.
Вона спробувала висмикнути руку, але він не дав цього зробити.
Великий білий дракон стояв на колінах перед Кожумʼякою, переможений не булавою, а чимось зовсім іншим.